Війна і мир 3-4
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1953
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 3-4». Краткое содержание книги:
— Тату! про що це ви? — спитала його Наташа, яка слідом за ним увійшла до материної кімнати.
— НІ про що! Тобі що до того! — сердито промовив граф.
— Ні, я чула, — сказала Наташа. — Чому ж матуся не хоче? — Тобі що до того? — крикнув граф. Наташа відійшла до вікна й замислилась.
— Татусю, Берг до нас приїхав, — сказала вона, дивлячись у вікно.
XVI
Берг, зять Ростових, був уже полковником з Володимиром та з Анною на шиї і займав усе таке ж спокійне і приємне місце помічника начальника штабу помічника першого відділу начальника штабу другого корпусу.
Він 1 вересня приїхав з армії в Москву.
Йому, в Москві нічого було робити; але він помітив, що всі з армії просилися в Москву і щось там робили. Він вирішив, що теж треба відпроситися для домашніх і сімейних справ.
Берг у своїй акуратній дрожечці парою гладких буланеньких, цілком таких, як були в одного князя, під’їхав до будинку свого тестя. Він уважно подивився в подвір’я на підводи і, входячи на ганок, вийняв чисту хусточку і зав’язав вузол.
З передпокою Берг пливучим, нетерплячим кроком вбіг до вітальні, і обняв графа, поцілував у ручки Наташу й Соню і поспішно спитав про здоров’я матінки.
— Яке тепер здоров’я? Ну, розповідай же, — сказав граф, — як війська? Відступають, чи буде ще бій?
— Лише одвічний бог, татку, — сказав Берг, — може вирішити долю вітчизни. Армія палає духом геройства, і тепер вожді, сказати б, зібралися на нараду. Що буде, невідомо. Але я вам скажу взагалі, татку, такого геройського духу, істинно древньої мужності російських військ, яке вони — воно, — виправив він себе, — показали чи виявили в цій битві 26 числа, — зовсім нема слів, гідних того, щоб ними описати їх... Я вам скажу, гатку (він ударив себе в груди так само, як ударяв себе, розповідаючи при ньому, один генерал, хоч трохи запізно, бо вдарити себе в груди треба було на словах «російські війська»), — я вам скажу одверто, що ми, начальники, не тільки не мали потреби підганяти солдатів чи що-небудь таке, але й ледве могли стримувати ці, ці... так, мужні і древні подвиги, — сказав він скоромовкою. — Генерал Барклай де-Толлі жертвував життям своїм скрізь попереду військ, я вам скажу. А наш корпус було поставлено на схилі гори. Можете собі уявити! — І тут Берг розповів усе, що він запам’ятав з різних чутих за цей час переказів. Наташа, не зводячи погляду, який бентежив Берга, наче дошукуючись у його обличчі розв’язання якогось питання, дивилась на нього.
— Таке геройство загалом, яке виявили російські воїни, не можна уявити і гідно звеличити! — сказав Берг, оглядаючись на Наташу і, ніби бажаючи її задобрити, усміхався їй у відповідь на її упертий погляд... — «Росія не в Москві, вона в серцях своїх синів»! Так, татку? — сказав Берг.
У цей час з диванної вийшла з утомленим і незадоволеним обличчям графиня. Берг поспішно схопився, поцілував графиню в ручку, спитав про її здоров’я і, виявляючи співчуття похитуванням голови, зупинився біля неї.
— Так, матінко, я вам правду скажу, тяжкі й сумні часи для кожного росіянина. Але чого так турбуватися? Ви ще встигнете виїхати...
— Я не розумію, що робить челядь, — сказала графиня, звертаючись до чоловіка: — мені щойно сказали, що нічого ще не готове. Треба ж кому-небудь розпорядитись. Ось і пожалкуєш за Митенькою. Це кінця не буде!
Граф хотів щось сказати, та, видно, утримався. Він встав зі свого стільця і пішов до дверей.
Берг у цей час, ніби для того, щоб висякатись, витяг хусточку і, дивлячись на вузлик, замислився, журно і значущо похитуючи головою.
— А в мене до вас, татку, велика просьба, — сказав він.
— Гм?.. — сказав граф, зупиняючись.
— Іду я оце повз будинок Юсупова, — сміючись, сказав Берг. — Управитель мені знайомий, вибіг і просить, чи не купите що-небудь. Я зайшов, знаєте, з цікавості, і там одна шифоньєрочка і туалет. Ви знаєте, як Віруська цього бажала і як ми сперечалися про це. (Берг мимоволі прибрав тон радості зі своєї упорядженості, почавши говорити про шифоньєрочку та туалет.) І така чудова! висувається і з аглицьким секретом, знаєте? А Вірочці давно хотілося. То мені хочеться їй сюрприз зробити. Я бачив у вас так багато цих селян на подвір’ї. Дайте мені одного, будь ласка, я йому добре заплачу і....
Граф скривився і запирхав.
— Графиню просіть, а я не розпоряджаюсь.
— Якщо трудно, будь ласка, не треба, — сказав Берг. — Мені для Віруськи тільки дуже хотілося б.
— Ах, забирайтесь ви всі к чорту, к чорту, к чорту і к чорту!.. — крикнув старий граф. — Голова обертом іде. — І він вийшов з кімнати.