Війна і мир 3-4
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1953
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 3-4». Краткое содержание книги:
— Треба все ж татка спитати, — сказала Мавра Кузьмівна.
— Нічого, нічого, хіба не однаково! На один день ми до вітальні перейдемо. Можна всю нашу половину їм віддати.
— Ну, вже ви, панночко, вигадаєте! Та хоч і в флігелі, в холостяцькій, до нянечки, і то спитати треба.
— Ну, я спитаю.
Наташа побігла в дім і навшпиньках увійшла в напіввідчинені двері диванної, з якої пахло оцтом і гофманськими каплями.
— Ви спите, мамо?
— Ой, який там сон! — сказала, прокидаючись, графиня, яка щойно задрімала.
— Мамо, голубонько, — сказала Наташа, стаючи навколішки перед матір’ю і прихиляючи своє обличчя близько до її обличчя. — Пробачте, простіть, ніколи не буду, я вас розбудила. Мене Мавра Кузьмівна послала, тут поранених привезли, офіцерів, дозволите? А їм нема куди подітися; я знаю, що ви дозволите... — говорила вона швидко, не переводячи духу.
— Які офіцери? Кого привезли? Нічого не розумію, — сказала графиня.
Наташа засміялася, графиня теж трошки усміхнулась.
— Я знала, що ви дозволите... то я так і скажу. — І Наташа, поцілувавши матір, встала і пішла до дверей.
У залі вона зустріла батька; він з поганими вістями повернувся додому.
— Досиділись ми! — з мимовільною досадою сказав граф. — І клуб закрито, і поліція виходить.
— Тату, нічого, що я поранених запросила в дім? — спитала його Наташа.
— Звичайно, нічого, — неуважно сказав граф. — Не в тім річ, а тепер прошу, щоб дрібницями не займатися, а допомагати збиратись і їхати, їхати завтра... — І граф дав дворецькому і слугам таке ж розпорядження. Повернувся Петя і за обідом розповів свої новини.
Він казав, що сьогодні люди розбирали зброю в Кремлі, що хоч в афіші Растопчина і сказано, що він заклик кине днів за два, але що вже зроблено розпорядження, мабуть, про те, щоб завтра весь народ ішов на Три Гори із зброєю, і що там буде великий бій.
Графиня, тамуючи страх, поглядала на веселе, збуджене обличчя свого сина в той час, як він говорив це. Вона знала, що коли вона скаже слово про те, що вона просить Петю не йти у цей бій (вона знала, що він радіє з цього майбутнього бою), то він скаже що-небудь про мужчин, про честь, про вітчизну, — що-небудь таке беззмістовне, мужське, вперте, проти чого не можна заперечувати, і справу буде зіпсовано, і тому, надіючись влаштувати так, щоб виїхати до цього і взяти з собою Петю, як захисника і покровителя, вона нічого не сказала Петі, а по обіді покликала графа і слізно благала його вивезти її якнайшвидше, цієї ж ночі, якщо можливо. З жіночою мимовільною хитрістю любові вона, досі бувши цілком безстрашною, казала, що вона помре від страху, якщо не виїдуть цієї ночі. Вона насправді боялась тепер усього.
XIV
M-me Schoss ходила до своєї дочки і ще посилила графинин страх розповідями про те, що вона бачила на Мясницькій вулиці і в шинковій конторі. Повертаючись вулицею, вона не могла пройти додому через п’яну юрму, що бушувала біля контори. Вона взяла візника і об’їхала провулком додому; і візник розповідав їй, що народ розбивав бочки у шинковій конторі, що так наказано.
По обіді всі домашні Ростових з захопленою поспішністю взялися складати речі та готуватися до від’їзду. Старий граф, раптом узявшись до справи, по обіді все ходив безперестану з подвір’я в дім і назад, безтолково кричав на людей, ще більш кваплячи їх, хоч вони й так поспішали. Петя розпоряджався на подвір’ї. Соня не знала що робити через суперечні графові накази, і зовсім розгублювалась. Слуги, сперечаючись і галасуючи, бігали по кімнатах та по подвір’ю. Наташа, з властивим їй запалом, раптом теж взялася до роботи. Спочатку втручання її у справу складання речей було зустрінуто з недовірою. Від неї все чекали жарту і не хотіли слухатись її; та вона уперто і гаряче вимагала покори, сердилась, мало не плакала, що її не слухають, і, нарешті, добилась того, що в неї повірили. Перший подвиг її, до якого вона доклала величезних зусиль і який дав їй владу, було пакування килимів. У графа в домі були дорогі gobelins[206] і перські килими. Коли Наташа взялась до справи, в залі стояли два ящики відкриті: один майже до самого верху напакований фарфором, другий з килимами. Фарфору було ще багато наставлено на столах і все ще несли з комори. Треба було починати новий, третій ящик, і за ним пішли слуги.
— Соню, стривай, та ми все так складемо, — сказала Наташа.
— Не можна, панночко, вже пробували, — сказав буфетник.
— Ні, почекай, будь ласка. — І Наташа стала виймати з ящика загорнуті в папір блюда і тарілки.
— Блюда треба сюди, в килими, — сказала вона.
206
гобелени