Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Потім відчув Атенині руки довкруг своєї шиї, і голова сама обернулась, щоб поцілувати її. Вона була в білому пухнастому купальному халаті, а волосся трималося купи шпильками, що поблискували як самоцвіти в короні.
— Йди під душ, а я приготую тобі сніданок на дорогу, — сказала вона.
Атена провела його в подвійну ванну кімнату: два вмивальники, дві мармурові полички, дві ванни і два душі. Купкою стояло чоловіче туалетне причандалля: леза, крем і лосьйон для гоління, щітки та гребінці.
Коли він упорався і знову вийшов на балкон, Атена принесла й поклала на стіл тацю з рогаликами, кавою і апельсиновим соком.
— Можу підсмажити ще яєшню з шинкою, — запропонувала вона.
— Дякую, цього буде досить, — відмовився Кросс.
— Коли побачимося знову? — спитала Атена.
— У Лас-Веґасі на мене чекає багато справ, — ухилився від прямої відповіді Кросс. — Зателефоную наступного тижня.
Атена оцінююче поглянула на нього.
— Це означає «бувайте здорові», чи не так? — спитала вона. — А для мене остання ніч була справді прекрасною.
— Ви оплатили векселі, — знизав плечима Кросс.
Вона миролюбно всміхнулася до нього й сказала:
— До того ж із дивовижною готовністю, тобі так не здалося? Принаймні ні за чим не шкодував.
— Ні, — із сміхом признався Кросс.
Здавалося, що вона читає його думки. Минулої ночі вони обдурювали одне одного, а вранці обман утратив свою силу. Здавалося, вона знає, що її краса надто приголомшлива для нього, щоб він спромігся їй вірити. Що він відчуває небезпеку і від неї самої, і від її сповіді у гріхах. Здавалося, вона поринула в глибокі роздуми, їла мовчки. Відтак сказала Кроссові:
— Я знаю, що ти зайнятий, але мушу тобі дещо показати. Ти не міг би пожертвувати цим ранком і полетіти післяобіднім рейсом? Це дуже важливо. Хочу відвідати з тобою одне місце.
Перед спокусою востаннє побути з нею трошки довше Кросс не міг встояти і тому погодився.
Атена сіла з ним у свій «мерседес ЛС-300» і виїхала на автостраду, що вела на південь в Сан-Дієго. Одначе перед самим містом звернула на вузьку дорогу, що вела через гори кудись углиб.
Через п'ятнадцять хвилин вони під'їхали до якогось комплексу, обгородженого колючим дротом. Комплекс складався з шести червоних цегляних будівель, розділених зеленими газонами і з'єднаних пофарбованими в небесно-блакитний колір доріжками. На одному з зелених квадратів десь із десяток дітей гралися футбольним м'ячем, на іншому лужку ще десь із десяток дітей запускали повітряних зміїв. За дітьми наглядали троє чи четверо дорослих, але в усьому побаченому було щось дивне. Коли футбольний м'яч летів у повітрі, здавалось, що більшість дітей втікає від нього, в той час як на другому прямокутному газоні змії змивали в небо і не поверталися.
— Що це за місце? — спитався Кросс.
Атена прохально подивилася на нього.
— Поки що, будь ласка, просто йди зі мною. Згодом можеш питати про все на світі.
Атена підвела машину до вхідної брами і показала охоронцеві золотистий жетон. Всередині території під'їхала до найбільшої будівлі і там припаркувалась.
Підійшовши до конторки у приймальні, Атена щось стиха запиталась у чергового. Кросс стояв віддалік, одначе почув відповідь:
— На неї знову найшло, тому ми поставили в її кімнату обіймач.
— Що це, в біса, таке? — спитав Кросс.
Але Атена не відповідала. Вона взяла його під руку й повела довгим, викладеним світлою плиткою переходом у сусідню будівлю, а там у щось схоже на спальні гуртожитку.
Медсестра, що сиділа на вході, запитала їхні прізвища. Коли вона кивнула на знак дозволу, Атена провела Кросса іншим довгим переходом з дверима по обидва боки. Одну з них, нарешті, відчинила.
Вони стояли в гарненькій спальній кімнаті, великій і залитій світлом. Там були такі самі дивні, незрозумілі картини, що й на стіні в Атениному домі, але тут вони лежали розкидані по підлозі. На стіні поличка з рядком гарненьких ляльок, одягнутих у накрохмалені середньовічні швейцарські костюмчики.
В кімнаті було невеличке ліжко, покрите ворсистою рожевою ковдрою, білі подушки по всій пошивці вишиті червоними трояндами. Одначе в ліжку дитини не було.
Атена підійшла до великої скрині, віко якої було відхилене, стінки і дно всередині вистелені товстим, пухким підбоєм ясно-блакитного кольору, і коли Кросс зазирнув усередину, то побачив: там лежала дитина. Вона не звернула на них уваги. Маніпулювала голівкою важеля, і Кросс дивився, ж вона звела підбої докупи, майже стискуючи себе.