Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Западала довга, зловісна, могильна тиша, в якій чулося лише дзижчання мух, що літали побіля стаєнь. Так ніби чотирнадцять тисяч глядачів переставали дихати й ворушитись, і тоді здавалося, що Кармен єдина жива істота у велетенському порожньому цирку.
Потім тиша уривалася таким оглушливим, нескінченним гуркотом, ніби враз обвалювалися стіни амфітеатру. То були бурхливі оплески, від яких весь цирк ходив ходором. А тим часом на подвір’ї, що прилягало до церковки, ляскали палиці об шкури жалюгідних шкап, чулася лайка, брязкіт підків і вигуки: «Чия черга?» На арену викликали нових пікадорів.
Раптом десь зовсім близько зазвучали нові голоси. Заскрипіли, відчиняючись, двері, почулося тупотіння ніг і важке дихання кількох людей, які несли щось важке.
— Пусте... трохи забився. Крові нема. Ще й корида не скінчиться, як ти знову сядеш на коня.
Хрипкий, здушений і ослаблий від болю голос ледь чутно простогнав:
— Богородице скорбна!.. Здається, щось у мене зламалося. Погляньте, лікарю... Бідолашні мої дітоньки!..
Почувши рідну андалузьку вимову, Кармен уся затремтіла і втупилась у святу діву розширеними від страху очима. Ніс Кармен від хвилювання, здавалося, загострився й витягся, запалі щоки поблідли. їй стало так погано, аж вона злякалася, що зараз знепритомніє. Спробувала зосередитись, забутися в молитві, щоб не чути звуків, які проникали знадвору і моторошно відлунювали в стінах каплиці. Але, незважаючи на цей намір, до вух Кармен долинав і зловісний плюскіт води, і чоловічий гомін — мабуть, голоси санітарів та лікарів, які намагались підбадьорити скаліченого пікадора, що тяжко страждав від болю у потрощених кістках.
Марно намагаючись стримати з чоловічої гордості глухий стогін, він хрипко повторював:
— Богородице скорбна!.. Мої діточки!.. Що їстимуть бідолашні крихітки, коли їхній батько не виступатиме!..
Кармен підвелася. О ні, більше вона не може. Ще зомліє, як залишиться й далі в цьому темному закутні, де жахливо відлунюють крики страждань. їй хотілося на свіже повітря, на сонце. Стогін незнайомця відбивався болем у всьому тілі.
Вона вийшла на подвір’я. Всюди кров: криваві плями на землі, червоні калюжі навколо діжок з водою. Уже дали сигнал на вихід бандерильєро, і пікадори один за одним поверталися з арени. Коні під ними були забризкані кров’ю, з розпорених боків огидними гронами звисали кишки.
Верхівці спішилися і стали жваво обговорювати події на арені. Кармеп побачила Потахе; він незграбно звалився на землю всією вагою свого могутнього тіла і вилив цілий потік лайки на «вчену мавпу», що загавився й не допоміг йому злізти з коня. Ноги пікадора в схованих під штаньми залізних поножах майже не згиналися, побите тіло немов заклякло. Кривлячись від болю, він потягнувся, почухав спину і силувано всміхнувся, ощиривши жовті конячі зуби.
— Бачили, що витворяє на арені Хуан? — казав він усім, хто до нього підходив. — Сьогодні на нього любо дивитись.
Помітивши на подвір’ї єдину жінку і впізнавши її, він навіть не здивувався.
— Ви тут, доньє Кармен! Це добре!..
Потахе говорив з незворушним спокоєм; спиртні випари постійно тримали пікадора в стані такого очамріння, що, здавалося, його не може здивувати ніщо в світі.
— Ви бачили Хуана? — провадив Потахе. — Він улігся під самою мордою у бика. Ніхто не здатен зрівнятися з цим хлоп’ягою... Сходіть подивіться на нього, сьогодні він чудеса показує.
Потахе покликали до лазарету. Поранений пікадор хотів поговорити з товаришем, перш ніж його повезуть до лікарні.
— До побачення, донье Кармен. Піду погляну, чого треба тому бідоласі. Кажуть, у нього черепок луснув, коли він гепнувся. Вже йому не сідати на коня з пікою.
Кармен утекла під аркади; їй хотілося замружитись, щоб не бачити огидного видовища; її нудило, але вона ніяк не могла відірвати погляду від червоних потоків крові.
«Учені мавпи» вели за повіддя покалічених коней; нутрощі волочилися по землі, з-під хвостів од болю й страху струменями бризкали рідкі екскременти.
Побачивши напівдохлих шкап, старший конюх замахав руками й затупотів ногами в нападі гарячкової діяльності.