Пригоди Шерлока Холмса. Том I

Третього дня після того, як надійшов лист, батько поїхав відвідати свого давнього друга майора Фрібоді, що командував одним з фортів у Портсдаун-Хіллі. Я був радий, що він поїхав, бо мені здавалося, що там йому буде безпечніше, ніж удома. Але цього разу я помилився. Другого дня після батькового від’їзду я дістав від майора телеграму з проханням негайно приїхати. Батько звалився в одну з глибоких крейдяних копалень, яких є багато в тій околиці, й лежав без тями з пробитим черепом. Я кинувся до нього, але він уже помер, так і не опритомнівши. Він, напевно, повертався з Фергема в сутінках, і через те, що місцевість була йому незнайома, а копальню нічим не було обгороджено, присяжні без вагань зробили висновок: смерть від нещасного випадку. Я ретельно вивчив кожну обставину його загибелі, але не зміг знайти нічого, що хоч трохи нагадувало б про вбивство. Не було жодних ознак пограбування чи насильства, жодних слідів навколо, жодних відомостей про підозрілих осіб на дорогах. Тож чи варто говорити вам, що я втратив спокій і був майже переконаний, що батько потрапив у пастку?

У такий страшний спосіб я дістав свою спадщину. Ви спитаєте мене, чому я не відмовився від неї? Що ж, відповім: я був певний, що всі наші біди якось пов’язані з давніми подіями в житті мого дядька й що небезпека чатуватиме на мене всюди, де б я не був.

Коли мого нещасного батька спіткала смерть, був січень 1885 року. З того часу минуло два роки й вісім місяців. Увесь цей час я мирно жив у Горшемі і вже сподівався, що це прокляття не тяжітиме більше над нашим родом після загибелі старшого покоління. Але я надто рано заспокоївся, бо вчора вранці дістав такий самий удар, якого зазнав мій батько.

Юнак витяг із кишені пожмаканий конверт і, обернувшися до столу, висипав з нього п’ять маленьких сухих помаранчевих зерняток.

— Ось конверт, — провадив він далі. — Поштовий штемпель — Східний Лондон. Усередині — ті самі слова, що були в листі до мого батька: літери «К. К. К.», а далі: «Покладіть папери на сонячний годинник».

— І що ви зробили? — спитав Холмс.

— Нічого.

— Нічого?

— Правду кажучи, — він затулив обличчя білими тонкими руками, — я відчув себе безпорадним. Немічним, мов той бідолашний кріль, до якого підповзає змія. Наді мною, гадаю я, тяжіє якась лиха сила, від якої не врятують жодні застороги.

— Ну, ну! — вигукнув Шерлок Холмс. — Вам, чоловіче, треба діяти, інакше ви загинете. Тільки негайні заходи зможуть вас урятувати. На відчай немає часу.

— Я побував у поліції.

— Ну й що ж?

— Вони вислухали мою розповідь сміючись. Я переконаний, що інспектор вважає ці листи чиїмось жартом, а причиною смерті моїх рідних, як установив суд присяжних, — нещасні випадки, що ніяк не пов’язані з цими попередженнями.