Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Майже безперервно дзвонили телефони. Той самий широкоплечий у ременях знімав трубку, говорив стиха, уривчасто: «Раднарком. Нарада. Не можна…» Час від часу хтось налягав на двері з коридора, крутилась мідна ручка. За вікнами бушував вітер з узмор’я, бив у шибки крупами й дощем.
Доповідач закінчив. З тих, що сиділи, дехто опустив голову, дехто обхопив її руками. Головуючий пересунув долоню вище на голий череп і написав записочку, підкресливши одне слово тричі, так що перо ввіткнулося в папір. Перекинув записочку третьому зліва, худорлявому, з чорними вусами, з стоячим волоссям.
Третій з лівого боку прочитав, усміхнувся в вуса, написав на тій самій записці відповідь…
Головуючий, не поспішаючи, дивлячись на вікно, де бушувала завірюха, порвав записочку на дрібні клаптики.
— Армії нема, продовольства нема, доповідач має рацію, ми борсаємось у порожнечі, — промовив він глухуватим голосом. — Німці наступають і будуть наступати. Доповідач має рацію…
— Але це кінець? Який же вихід? Капітулювати? Іти в підпілля? — перебили голоси.
— Який вихід? — Він примружився. — Битися. Битися жорстоко. Розбити німців. А якщо зараз не розіб’ємо, — відступимо в Москву. Німці візьмуть Москву, — відступимо на Урал. Створимо Урало-Кузнецьку республіку. Там — вугілля, залізо і бойовий пролетаріат. Евакуюємо туди пітерських робітників. Чудова справа. А коли треба буде, — відступатимемо хоч до Камчатки. Одне, одне треба пам’ятати: зберегти цвіт робітничого класу, не дати його вирізати. І ми знову займемо Москву й Пітер… На Заході ще двадцять разів переміниться… Похнюпити носи, хапатися за голову — не більшовицьке це діло…
З несподіваною жвавістю він схопився з високого крісла, побіг, руки в кишенях, до дубових дверей, відчинив половинку. З коридора, з густих випарів і тьмяного світла присунулись до нього вусаті, худі, зморшкуваті обличчя, блискучі очі пітерських робітників… Він підняв велику руку, Замазану чорнилом:
— Товариші, Соціалістична Батьківщина в небезпеці!..
II
На початку зими на вузлових станціях південноросійських залізниць зустрічалися два людські потоки, З півночі в донські, кубанські, терські, багаті хлібом місцевості втікали від апокаліпсичного жаху громадські діячі, переодягнені військові, комерсанти, поліцейські, поміщики з палаючих садиб, аферисти, актори, письменники, чиновники, підлітки, що зачули часи Фенімора Купера, словом, — ще недавно галасливе й різноманітне населення обох столиць.
Назустріч з півдня рухалась суцільною масою закавказька мільйонна армія із зброєю, гарматами, снарядами, вагонами солі, цукру, мануфактури. На перехрестях створювалась тиснява, де орудували білогвардійські шпигуни. Козаки-станичники виїжджали до поїздів скуповувати зброю, багаті мужики міняли хліб і сало на мануфактуру. Шмигляли бандити і дрібні шахраї. Спійманих уколошкували тут же на коліях.
Червоногвардійські заслони були надто слабкі, їх проривали, як павутиння. Тут були степи, воля. Тут ще в давню давнину ходили в шапках набакир. Все було неміцне, плинне, невиразне. Сьогодні перекрикували іногородні, малоземельні й обирали Совдеп, а другого дня станичні козаки розганяли шаблями комуністів і надсилали гінця, — з листом у шапці, — в Новочеркаськ до отамана Каледіна. Чхали тут на пітерську владу.
Але з кінця листопада пітерська влада почала вже розмовляти серйозно. Створювались перші революційні загони, — це були ешелони матросів, робітників, бездомних фронтовиків, що пересувалися в побитих вагонах. Вони не дуже слухали командування, бушували, билися люто, але при найменшій невдачі відкочувались і на грандіозних мітингах після бою погрожували розірвати командирів.
За тоді вже задуманим планом Дон і Кубань оточувались по трьох основних напрямках; з північного заходу рухався Саблін, відрізуючи Дон від України, півкільцем до Ростова й Новочеркаська підходив Сіверс, з Новоросійська натискали загони чорноморських матросів. Зсередини готувалося повстання в заводських і вугільних районах.
В січні червоні загони наблизились до Таганрога, Ростова і Новочеркаська. В донських станицях розбрат між козаками й іногородніми не досяг ще того напруження, коли треба братися до зброї. Дон ще лежав нерухомий. Ріденькі війська отамана Каледіна під тиском червоних без бою залишали фронт.
Червоні нависали смертельною загрозою. В Таганрозі повстали робітники й вибили з міста добровольчий полк Кутепова. Червоний загін урядника Подтьолкова розбив і знищив під Новочеркаськом останній отаманський заслон.