Кримінальне право України: Загальна частина: підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-095-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України: Загальна частина: підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників.
Під посяганням розуміється поведінка з боку людини, на що прямо вказується у ч. 1 ст. 36 КК. Посягнути означає спробу заподіяти шкоду. Така спроба є суспільно небезпечною, якщо її об’єктом виступають правоохоронювані права та інтереси особи, що захищається, або іншої особи, суспільні інтереси чи інтереси держави. Це: життя, здоров’я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, що захищається, або іншої особи; громадська безпека і громадський порядок, спокій громадян і недоторканність громадського майна тощо; зовнішня безпека та обороноздатність країни, збереження державної і військової таємниці, недоторканність державних кордонів тощо. Таким чином, коло правоохоронюваних інтересів, що можуть бути об’єктом посягання, є практично необмеженим.
Суспільно небезпечним є таке посягання, яке загрожує заподіянням негайної істотної шкоди правоохоронюваним інтересам. При цьому таким визнається не тільки злочинне посягання (хоча саме це є типовим), а й будь-яке інше суспільно небезпечне посягання, що не є злочином (наприклад, посягання особи, що не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, неосудного чи особи, що діє невинувато, тощо).
Іноді вважають, що суспільно небезпечне посягання може виражатися тільки у нападі. Проте ст. 36 КК такого обмеження не містить. Тому посягання може полягати й у діях, що не мають характеру нападу (наприклад, замах на крадіжку). Посягання може бути вчинене особою як із застосуванням фізичної сили (наприклад, спроба задушити жертву), так і з використанням зброї, інших знарядь, предметів, механізмів, тварин та ін. Отже, суспільно небезпечне посягання, передбачене у ч. 1 ст. 36 КК, — це будь-які дії людини, безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної істотної шкоди правоохоронюваним інтересам особи, що захищається, чи іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави.
Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки й можлива оборона проти такого посягання. Суспільно небезпечне посягання має початковий і кінцевий моменти. Роз’яснюючи це положення, Пленум Верховного Суду України в постанові від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону» зазначив, що стан необхідної оборони виникає не тільки в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди (абз. 2 п. 2). У свою чергу, кінцевий момент посягання визначається різними чинниками: досягненням мети тим, хто посягає, припиненням дій того, хто посягає, за власною волею або всупереч волі (наприклад, втеча, відмова продовжувати посягання, неможливість доведення його до кінця та ін.). При цьому перехід використаних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до того, хто захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
5. Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, — це наявність у того, хто захищається, необхідності у негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає. Така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто захищається, у заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною та явною шкодою правоохоронюваним інтересам. Таким чином, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає, з тим, щоб відвернути чи припинити посягання та ефективно здійснити захист. Якщо ж така невідкладна необхідність ще не виникла чи, навпаки, вже минула, то й стан необхідної оборони або ще не виник, або, виникнувши, вже закінчився. І перший, і другий випадки свідчать про відсутність стану необхідної оборони.
Отже, заподіяння шкоди тому, хто посягає, за відсутності двох зазначених елементів або хоча б наявності лише одного з них свідчить про неправомірність дій громадянина, оскільки він не перебуває у стані необхідної оборони. Відповідальність за заподіяння такої шкоди має наставати на загальних підставах. І навпаки, наявність законної підстави означає виникнення у громадянина права на необхідну оборону (захист), здійснення якого характеризується низкою ознак.