У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону
- Автор: Пруст Марсель
- Серия: À la recherche du temps perdu #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Золоті ворота
- ISBN: 978-966-2246-03-2
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону». Краткое содержание книги:
— Невже ми не побачимо сьогодні Сванна? Ось хто, так би мовити, друг дому…
— Е ні, даруйте! — вигукнула пані Вердюрен. — Хай милує нас Бог від такого люду: він зануда, дурень і нечеса!
При цих словах лице Коттара відбило подив і смирення, немовби він почув оце істину, яка суперечила всьому, в що він досі вірив, але істину безперечну в своїй очевидності. Уткнувшись з переляканим і збудженим виглядом у тарілку, він протягнув: «А-а-а-а-а!», задкуючи з додержанням цілковитого порядку аж до денця самого себе, причому він узяв усі ноти, які тільки міг узяти — від найвищої до найнижчої. Відтоді у Вердюренів мови про Сванна більше не було.
Ось так салон, який колись звів Сванна з Одеттою, став перешкодою для їхніх побачень. Одетта більше не говорила йому, як на світанку їхнього кохання: «Принаймні побачимося взавтра ввечері, у Вердюренів вечеря», а десь так: «Взавтра ввечері ми не побачимося, у Вердюренів вечеря». Вердюрени запрошували її з собою до Комічної опери на «Одну ніч Клеопатри», і Сванн читав в очах Одетти побоювання, як би він не здумав відраювати її, — побоювання, яке ще недавно так його розчулювало, аж він не міг стриматися, щоб не поцілувати її зайвий раз, а нині обурило. «Ні, я не серджуся на Одетту за те, що вона лізе гребтися в цій гноярці, яка називається музикою, — міркував він. — Мені лише прикро, не за себе, звичайно, а за неї, прикро, що, сходячись щоденно зі мною півроку з гаком, вона сама не додумалася, що Віктора Массе слухати вуха в'януть. А головне, як до неї так і не дійшло, що жінка, бодай трошки вразлива, іноді повинна зректися втіхи, якщо її просять про це! Відповідь «Я не піду!» їй мав би підказати здоровий глузд, оскільки від цієї відповіді залежала б остаточна думка про її душевні прикмети». І переконавши себе, що він домагається, аби вона залишилася з ним, а не вирушила до Комічної опери, тільки для того, щоб скласти прихильніше судження про її духовну вартість, Сванн навів і їй ті самі аргументи, виявивши при цьому таку саму нещирість, як і тоді, коли переконував сам себе, ба навіть більшу, бо тут ще й пробував зіграти на її самолюбстві.
— Присягаюся тобі, — сказав він їй за хвильку перед її виїздом до театру, — що кожен егоїст на моєму місці радів би, якби ти йому відмовила, оскільки у мене ввечері купа справ. Я б не знав, на яку мені ступити, як мені викрутитися, якби несподівано мені сказала, що ти до театру не підеш. Але мої заняття, мої розваги — це не все, я повинен думати і про тебе. Може, настане день, коли ми розлучимося назавжди, і ти матимеш право дорікати мене за те, що я не остеріг тебе у вирішальну хвилину, коли я відчував, що розчаровуюся в тобі і скоро розлюблю. Бачиш, не в «Ночі Клеопатри» (ну й назва!) тут річ. Але мені важливо знати, що ти справді стоїш на найнижчому щаблі розумового розвитку, що ти позбавлена всякого чару, що ти плюгава істота, нездатна навіть опертися спокусі. Якщо ти справді така, то як мені кохати тебе, адже тоді ти не особистість, не цілісна натура, хай навіть недосконала, але багатонадійна. Ти як безформна вода, яка спливає по кожному схилу, ти риба; непам'ятуща, пустомозка, сто разів на день товчеться вона у шкло акваріума, яке їй здається водою. Звісно, твоя відповідь уб'є мою любов до тебе не зразу, але невже ти не розумієш, що ти станеш у моїх очах не такою привабливою, тільки-но я побачу, що ти не індивідуальність, що нижче тебе нікого вже нема? Ясна річ, я волів би тебе попросити не ходити на «Одну ніч Клеопатри» (мене пересмикує всього від самої назви) так, ніби це для мене неістотно, і при цьому гріючи надію, що ти до театру все-таки вирушиш. Але саме тому, що я надаю твоїй постанові неабиякої ваги, оскільки твоя відповідь матиме серйозний скуток, я вважаю за коректніше попередити тебе.