Незнайко на Місяці
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #3
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко на Місяці». Краткое содержание книги:
Роман-казка М. Носова «Незнайко на Місяці» є заключною частиною трилогії про пригоди казкового чоловічка Незнайка.
У 1970 році трилогія про пригоди Незнайка удостоєна Державної премії РРФСР ім. Н. К. Крупської.
— Братики, та це ж наш Незнайко! — вигукнув Тюбик.
— Стривайте, тут щось написано, — мовив Пілюлька й заходився читати, що було надруковано на зворотному боці акції.
Тим часом місячний коротулька зовсім оговтався. Він розповів космонавтам, що його звуть Колоском і живе він у селі Неїлівці недалеко звідси, а тоді попросив, щоб йому дали напитися водички, і сказав:
— Колись я прочитав у газеті, що з далекої чужої планети до нас прилетів космічний корабель з насінням гігантських рослин. У статті було сказано, що кожному, хто купить акцію, дадуть цього насіння. Село наше бідне, а все-таки ми нашкребли потрібну суму й купили акцію. Багато бідняків купували тоді акції у складчину. Проте багатіям не сподобалось, що бідняки скоро зможуть вирощувати гігантські рослини і, покінчивши із своїми злиднями, перестануть гнути спину на багатих. У газетах почали писати, що ніяких гігантських рослин на світі нема, й космічного корабля ніякого нема, все це придумали пройдисвіти, щоб обібрати довірливих бідняків. Усі кинулись продавати свої акції. Але деякі бідняки вірять і досі, що гігантське насіння є, і не втрачають надії його одержати.
Ніхто з коротульок не розумів, що то за акції і як їх можна купувати чи продавати. А Знайко, який знав дуже багато, одразу все зрозумів. Тому він сказав:
— Бідняки правильно роблять, що не втрачають надії. Ми й справді привезли насіння.
Колосок засяяв від радості.
— Побачивши в повітрі ракету, — мовив він, — я одразу подумав, що це космічний корабель летить до нас з насінням.
Знайко велів коротулькам приготувати для Колоска різного насіння, а сам почав розпитувати, чи не чув той чогось про Незнайка та Пончика.
— Як же, як же! — вигукнув Колосок. — Про Незнайка я багато чув. Спершу казали, що він відважний герой, який прилетів з космосу. Його навіть по телебаченню показували. І в кіно. Казали, ніби він привіз нам насіння гігантських рослин. Казали, ніби він дуже хороший і йому хочеться, щоб усі ми добре жили. Потім почали казати, ніби він зовсім не герой, і не хороший, і нізвідки не прилетів, ніби він просто шахрай, який вигадав усю цю історію з насінням, щоб обдурити бідняків і прибрати до рук їхні гроші. В газетах писали, що його треба спіймати, добряче відлупцювати й посадити в холодну.
— То й що ж, спіймали його? — спитав Знайко.
— Де там! — махнув Колосок рукою. — Він кудись утік. Останнім часом про нього нічого й не чути. Може, багатії все-таки запроторили його за грати. Адже їм невигідно, щоб він гуляв на волі і всім розповідав про гігантське насіння. Нещодавно в газеті писали, що про це гігантське насіння не тільки говорити, але навіть думати є злочином, бо в нас ніби й без усякого насіння добре живеться. А хто думає про насіння, той, виходить, невдоволений, і його за це треба посадити в холодну.
— А де у вас ця холодна? — спитав Знайко.
— Та хіба в нас одна холодна? Їх багато. В кожному місті є.
У цей час коротульки принесли великий рюкзак, повний усякого насіння. Знайко пояснив Колоскові, як сіяти земне насіння, і як доглядати сходи. Нарешті Колосок почепив рюкзак за плечі й налаштувався йти додому.
— Скажіть коротулькам з інших сіл, хай теж приходять до нас по насіння, — сказав на прощання Знайко.
Колосок пішов, радісно наспівуючи. Пілюлька мовив:
— Тепер місячні коротульки приходитимуть до нас по насіння, а ми будемо розпитувати їх про Незнайка та Пончика. Може, зрештою, пощастить дізнатися, де їх шукати.
— Може, Незнайко та Пончик і самі прийдуть, — сказав Знайко. — Як тільки вони дізнаються, що прилетіла ракета, а звістка про це швидко пошириться, то зрозуміють, що це ми прилетіли на виручку.
— Вони зможуть прийти тільки в тому разі, коли перебувають на волі, — сказала Рибка. — А що, коли ці осоружні багачі і справді кудись запроторили їх?
— У такому разі доведеться їм потерпіти, поки ми будемо розшукувати їх, — відповів Знайко.
Несподівано збоку почулися постріли. Коротульки обернулись і побачили Колоска, який щодуху біг до них. У ту ж мить із-за пагорба вискочило п'ятеро поліцейських. Швидко спустившись униз, вони стали, мов по команді, і приклали рушниці, готуючись вистрілити. Знайко побачив це й, ні секунди не гаючись, увімкнув прилад невагомості. Пролунав залп. Не підозріваючи, що вони можуть опинитись у стані невагомості, поліцейські вистрілили, і реактивна сила, яка виникла при цьому, понесла їх назад. Вони помчали в повітрі з такою страшною швидкістю, що за одну секунду перетворилися на ледве помітні крапочки й зникли за горизонтом.