Республіка Шкід

Дивуєтесь? Я сам, коли є час, дивуюся, що за такий строк мої погляди змінилися. Як раніше я ненавидів сільську працю, так тепер закоханий у сівалки, молотарки, в племінних корів і в нашу маленьку метеорологічну станцію. Зараз у нас іде сівба, засіваємо ярину. Я, як першокурсник, працюю не в полі, а в коморах — розбираємо і сортуємо зерно. Ця, здавалося б, невесела робота мене так захопила, що й сказати не можу. Я вже відчуваю, що люблю запах пшеничного пилу, угноєного поля, свіжого, щойно з-під корови, молока…

Нещодавно працював на олійні. Робота ця для мене відповідальна, і дали мені її вперше. Я не впорався, олія в мене вийшла кепська. Я всю ніч проплакав, — не подумайте, що мені перепало, ні, просто так, я відчував себе нещасним від того, що погано оволодів улюбленою справою.

І ще чим я щасливий — це навчання. Я не думав, коли їхав сюди, що тут, крім догляду за свиньми, займаються чимось іншим. Ні, тут, особливо взимку, я можу вивчати загальноосвітні науки, досхочу читати книжки.

Тепер — головне, про що я повинен вам сказати, не знаю, як би делікатніше висловитись. Словом, брати улігани, ваш друг і однокашник Миколка Циган розучився красти. Правда, останнім часом мене не тягло до цього і в Шкіді, але там випадок наштовхував, примушував робити незаконне. Тепер же ніщо не примусить мене вкрасти, я це відчуваю і вірю в безпомильність цього почуття…

Я оглядаюся назад. Чотири роки тому я гопничав у Вяземській лаврі, був вартовим у хазушників. Тоді моєю мрією було стати вправним злодієм, шніфером або квартирником. Я не думав тоді, що ідеал мій може змінитись. А тепер я не вірю своєму минулому, не вірю, що колись я попав по підозрі в мокрому ділі до лаври, а потім і в Шкіду. Їй, Шкіді, я зобов'язаний своїм сучасним і майбутнім.