Республіка Шкід

Глядачі завмерли, пильно стежачи за підступною лазутчицею з табору білих. Тут Сашкові треба було дістати коробку і, черкнувши сірником, при його світлі розглядати план. І ось у вирішальну мить він раптом згадав, що сірники у нього під спідницею, в кишені штанів.

Сашко похолов, але роздумувати було ніколи, і, в думці назвавши себе йолопом, він поліз у кишеню. Зал ахнув, злякавшись такої непристойної поведінки шпигунки. Але всі одразу ж заспокоїлися, побачивши під спідницею знайомі чорні штани.

Інцидент минув благополучно, але, граючи далі свою роль, Сашко раптом почув за лаштунками дуже виразний голос Япончика:

— Хіба я не казав, що Сашко — круглий ідіот?

Третя дія пройшла без будь-яких ускладнень, і п'єса закінчилася.

Концертний відділ відмінили, бо Кальмот рознервувався і порвав на мандоліні всі струни, а його номер був головний.

Після спектаклю гостей повели до стола, де на них чекали вечеря і чай з бутербродами та булками.

І тут шкідці показали свою стійкість. Вони зголодніли, але трималися бадьоро. Зворушливо було спостерігати, як напівголодний вихованець, ковтаючи слину, гордо пригощав свою матусю.

— Їж, їж. У нас щодо цього благополучно. Харчів вистачає.

— Любий, а чого ж ви не їсте? — співчутливо запитувала мати, але сип твердо й невимушено відповідав:

— Ми ситі. Ми вже поїли. О! По горло…

Бенкет закінчився. За час вечері із залу повиносили меблі, і під звуки рояля почалися танці.

Шкідці любили танцювати — і танцювали з смаком, а особливо добре танцювали сьогодні, коли серед запрошених було десять чи дванадцять вихованок із сусіднього дитбудинку. Всі вони були нарозхват і танцювали без відпочинку.

Після вальсу пішов падепатинер, потім тустеп, а за тустепом знову вальс.

Кружляли, натирали підлогу підметками казенного взуття і піднімали цілі хмари куряви.

Минула вже друга година ночі, коли Вікмиксор нарешті замкнув на ключ кришку рояля.

Гості розходилися, молодші пішли спати, а старші, випросивши дозвіл, шумною, веселою юрбою пішли проводжати вихованок.

Разом з ними вийшли Янкель і Пантелєєв. Вони взяли у Вікмиксора дозвіл піти у відпустку й були надзвичайно задоволені.

На вулиці було не по-осінньому тепло.

Біля воріт обоє відокремились од інших і не поспішаючи рушили проспектом. Під ногами хрускотіла підмерзла вода, підбори лунко стукали на щербатих плитах. О третій годині на вулиці тихо й порожньо, і сламникам особливо приємна ця тиша. Сламникам добре.

Все у них тепер іде так гарно, а найголовніше — у них є два червінці, з якими вони в будь-яку мить можуть вирушити в Одесу чи в Баку на кінофабрику.

Підмерзлі калюжі похрускують під ногами.

Подекуди ще спалахують непогашені ілюмінації Жовтневого свята.

Подекуди горять маленькі п'ятикутні зірки з серпами й молотами. Тихо…