Виправний день
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Виправний день». Краткое содержание книги:
Відтак праля підійшла й узяла породіллю в руки, поки незнайомка присіла зболеній жінці межи колін. Полегшуючи прихід дитини, незнайомка промовила:
— Угомонися ти, в Колишні часи багато я злогів приймала, — звернувшись до пралі, прорекла вона: — То я пеклася за сина твого.
Загартована праля на мить скинула свою кремінну манеру.
— Мого сина? Мого Теренса?
Не відволікаючись від злогів, поспитала незнайомка:
— Чом ніс у тебе зламаний?
Праля підняла шкарубку долоню і неуважно торкнулася забутого ґанджу. Але не зронила відвіту ніякого.
У світі, до того як його почали вимірювати рекордними врожаями батату і дітей, жінка ця чудна служила людству в шпиталі. Так і передала вона синові тепер уже пралі книгу Талбота.
— За твоїм велінням, — відала жалібниця, — збрехала я. Хлопцеві повідала, що книжина від вітця його. Вітця, що я його зроду-віку не стрічала. Як прохала ти, обманула я Теренса та сказала, що вітець його пантрує за ним, хоча й знала, що то лжа.
Обидві жінки стривожено перемовлялися, працюючи над тим, щоб вивільнити дитя зі загати.
— Ти? — з недовір’ям запитала праля.
Жалібниця займалася дитям, що виходило. Похитавши головою, мовила вона:
— Виділа я, як ти пишеш у книжці. По що вчинила ти віроломство таке?
— Бля. Не знаю, — лайнулася праля, порушуючи прецедент небезпечний, говорячи грубою мовою Колишніх часів. — Я це взяла з «Бембі».
Жалібниця вторила:
— «Бембі»?
Праля продовжила незворушно:
— Ну, того оленя з мультику, — обвислі зморшки зачервонілися, наче з досади. — Пам’ятаєш? Коли олень виходить з лісу і каже Бембі, що той — його син і спадкоємець і що цей олень завжди був його таємним хранителем.
— Стоп, — сказала жалібниця, на мить відірвавшись від напівнародженого нащадка. — То ти вигадала благородного люблячого батька?
Без заперечень праля продовжила:
— Потрібно було, щоб Теренс мене ненавидів, лише так у нього з’явилися б хоч якісь яйця.
Підняла жалібниця скривавлене маля в повітря і пацнула по рожевих сідницях. Поцікавилася:
— А мати-олениха хіба не померла там?
Маля енергійно заплакало. Маленька дівчинка, бідося. Розсіявшись від спогаду, праля сказала:
— Ага. Але хто хоче вмирати? Я змусила Теренса ненавидіти мене.
Уклала жалібниця здорове жваве немовля в руки мами новоспеченої. Тут уперше ця вимучена, спітніла молода жінка приєдналася до розмови й запитала:
— І що ж приключилося з вашим Теренсом?
Ніби за командою, глядачі параду радісно загукали. Геральдичні корогви моторно тріпотіли від вітру, виявляючи гаму кольорів на соковитих, уручну витканих оксамитах. Тепле повітря відлунювало литаврами численних кортголтів і волинок. Ноги в марші дотримувалися темпу під рівномірні удари таборів і тимбрелів. Ця радісна увага була зосереджена на вожді Чарлі. Облаченному в дермантин. Причепурений у шкірзамінник вождь важко накульгував з боку на бік, підтримував його лічець королівський.
Цим виученим супутником, цим наглядачем за здоров’ям короля був ніхто інший, як Теренс. І коли вона забачила сина свого, зрілого чоловіка, на такій престижній посаді, серце цієї пралі вистрибувало з грудей від гордості й достоїнства.
Недовгим був тріумф її. Бо законний шериф наказав їй відступити й прочистити коридор, щоб усі могли поглядіти на їхнього кульгавого зболеного лідера.
І не міг не зачути Чарлі вибухів сміху жіночого, що виникали в нього за спиною. А сміялися то тисячі жон, та так щиро, що сповзали на бруківку і перегодом вивільняли свої лона від здорових рожевих новонароджених. Бо сила-силенна їх обдарувала королеву Шасту коричневими павуками-самітниками, які й прикінчили королівський орган Чарлі, і всі вони знали, що вичепурений перлинами гульфік його порожній, як барабан.
Коли праля з жалібницею кинулись опікати народження нової хвилі дитят, цілителька запитала:
— Але скажи… навіщо було брехати?
Проводжаючи поглядом сина, який зникав удалині, усміхнена праля стенула плечима.
— Я хотіла, щоб він вірив у батька і, в ширшому розумінні, у Бога, — споглядаючи, поки він не щез із виду, вона сказала: — Так жити простіше.
Тремтяча фігура підкралася на галявину, освітлену ватрою. Змарнілий блукач, одягнений у строгий костюм, що перетворився на ганчір’я за місяці диковини. Незнайомець глянув на маленьку організовану групу з гомо і гетеро, білих і темношкірих, жінок і чоловіків.