Теорія розмежування складів злочинів

Стосовно значення у розмежуванні складів злочинів об’єкта і його атрибута — предмета для розмежування конкретних складів злочинів, то автори в основному оминають це питання. Майже не можливо знайти аналізу ролі об’єкта в розмежуванні складів злочинів у авторефератах дисертацій та монографіях, предметом дослідження в яких є конкретні склади злочинів. На це звертається увага лише в окремих працях[674]. Але, наприклад, М.Г. Армановим це робиться лише на рівні постановки проблеми у назві статті. Як можна сподіватися з назви статті М.Г. Арманова у ній мова має йти про значення додаткового об’єкта примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань для розмежування цього складу злочину з іншими складами злочинів. У тексті ж статті це значення не розкрите. Констатуючи, що «основним безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 129 КК України є психічна недоторканність особи», а склад злочину, що міститься у ст. 355 КК України має основний і додатковий об’єкти, «додатковим безпосереднім об’єктом є психічна недоторканність, життя та здоров’я особи», М.Г. Арманов робить висновок, що «відмежування ст. 129 та ч. 2 ст. 355 КК» можливе лише за ознакою об’єктивної сторони: «об’єктивна сторона цього злочину (мається на увазі злочин, передбачений ч. 2 ст. 355 КК України — Л.Б.) повинна містити крім погрози вбивством ще й вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання»[675].

Підходи вчених, які з більшою чи меншою повнотою досліджували значення об’єкта для розмежування складів злочинів, складно класифікувати. Як правило, автори не є категоричними у принципових для цієї проблеми моментах. І метою їхніх досліджень не є ті завдання, які поставила перед собою автор цієї роботи. Їхні підходи можна звести до двох позицій.

Перша — ствердження про визначну, часто вирішальну роль об’єкта в розмежуванні, його придатність «забезпечувати розмежування злочинів»[676]. Водночас, коли мова заходить про конкретні прояви такого значення його ілюструють на прикладах, у яких проявляється значення предмета, потерпілого, суспільно небезпечних наслідків… Проте ніхто з вчених не досліджує наскільки це значення є самостійним, і як розподіляється між видами об’єкта та окремими ознаками. Автори ведуть мову про значення об’єкта як комплексного утворення — елемента складу злочину. Винятком є робота А.Н. Лісткова. Цей автор виділяє роль родового, видового об’єктів та предмета злочинів для розмежування злочинів у сфері охорони природи та посягань на соціалістичну власність[677]. Мають місце у кримінально-правовій літературі й спроби довести самостійну роль об’єкта у відмежуванні злочину від проступку[678]. Для них характерні наведені вище суперечності та неточності, ті самі, що й для спроб обґрунтувати самостійну роль об’єкта у розмежуванні складів злочинів.