Джерело
- Автор: Рэнд Айн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-55-5
- Переводчик: Елена Замойская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
У напруженій лихоманці наступних днів він ніколи з ними не розмовляв, якщо це не стосувалося роботи. Приходячи зранку до контори, вони відчували, що в них немає власного життя, немає особистості й немає іншої реальності, крім розлогих аркушів паперу на столах. Приміщення видавалося їм холодним і бездушним, наче фабрика, поки вони не дивилися на Рорка; а глянувши на нього, вони думали, що це не фабрика, а доменна піч, що розпалюється їхніми тілами і його власним тілом.
Інколи він залишався в конторі на всю ніч. Приходячи зранку, вони бачили, що він і досі працює. Здавалося, він не знає втоми. Якось Рорк залишався на роботі дві доби поспіль. Уранці третього дня він заснув, напівлежачи на столі. За кілька годин прокинувся і, не мовивши жодного слова, почав проходжатися між столами, проглядаючи виконану роботу; голос його лунав так, начебто протягом кількох останніх годин він не відірвався від роботи ані на мить.
— Говарде, ти нестерпний, коли працюєш, — сказав йому одного вечора Остін Геллер, хоча вони ніколи не говорили про роботу.
— Чому? — перепитав Рорк.
— Із тобою незатишно перебувати в одній кімнаті. Знаєш, напруга заразлива.
— Яка напруга? Я почуваюся цілком нормально лише, коли працюю.
— У цьому й річ. Ти почуваєшся нормально, тільки коли тебе ось-ось розірве на шматки. Із чого ж ти, чорт забирай, зроблений, Говарде? Зрештою, це ж лише будинок, а не комбінація Святого Причастя, індійських тортур і сексуального екстазу, на що ти, здається, перетворюєш роботу.
— А хіба це не так?
Рорк не часто згадував Домінік, але коли згадував, думки приходили не як раптове одкровення, а як усвідомлення постійної її присутності, про яку не потрібно собі нагадувати. Він хотів її. Знав, де можна її знайти. Він чекав. Його тішило очікування, бо він знав, що очікування було нестерпне для неї. Він знав, що його відсутність прив’язує її до нього значно дужче і принизливіше, ніж прив’язала б його присутність. Він давав їй час спробувати втекти, щоб вона зрозуміла свою безпорадність, коли він вирішить знову побачитися з нею. Вона дізнається, що саму цю спробу дозволив він, що це лише інша форма рабства. Потім вона буде готова або вбити його, або прийти до нього із власної волі. Ці два вчинки були б рівнозначними для неї. Він хотів довести її до цього. Він вичікував.
Будівництво дому Енрайта мало ось-ось розпочатися, коли Рорка запросили до офісу Джоела Саттона. Джоел Саттон, успішний підприємець, планував звести величезний офісний будинок. Джоел Саттон став успішним лише завдяки своїй здатності геть не розбиратися в людях. Він любив усіх. Його любов не визнавала жодних відмінностей. Це було зрівнювання, що не залишало місця для вершин і низин, не дозволяло їх, наче поверхня миски з мелясою.
Джоел Саттон познайомився з Рорком під час вечері в Енрайта. Рорк йому сподобався. Він захоплювався Рорком і не бачив жодної різниці між Рорком і будь-ким іншим. Коли Рорк зайшов до його кабінету, він заторохкотів:
— Але я не впевнений, не впевнений, я зовсім не впевнений, але гадаю, що варто розглянути вашу кандидатуру як проектувальника того маленького будиночка, що я про нього думаю. Ваш будинок Енрайта якийсь дуже… химерний, але привабливий, усі будинки привабливі, обожнюю будинки, а ви? А Родж Енрайт — дуже метикуватий чоловік, напрочуд метикуватий, він наживається там, де ніхто інший навіть не здогадається. Я будь-коли готовий вислухати підказки Роджа Енрайта. Коли щось добре для Роджера Енрайта, то й для мене це буде добре.
Кілька тижнів після цієї першої розмови Рорк чекав на звістку. Джоел Саттон ніколи не ухвалював квапливих рішень.
Одного грудневого вечора до Рорка без попередження заскочив Остін Геллер і заявив, що наступної п'ятниці Рорк мусить піти разом із ним на офіційне прийняття, влаштоване місіс Ролстон Голкомб.
— Якого біса, ні, Остіне, — відповів Рорк.
— Послухай, Говарде, але чому ні? О, я знаю, ти ненавидиш такі збіговиська, але це ще не достатня підстава, щоб відмовитися. З іншого боку, я можу навести тобі чимало переконливих аргументів, щоб піти. Це місце — щось на кшталт будинку побачень для архітекторів і, звісно, ти віддаси що завгодно за будівництво — о, я знаю, за будівництво за твоїми правилами, але все ж ти продав би за нього душу, якої в тебе немає. Тому — чи можеш ти потерпіти кілька нудних годин задля майбутніх перспектив?