Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
— Та вона станок для злучки корів побаче і втече! Наплюєте мені на лоба! — бив себе в груди Щусь.
А Дашунька побачила той станок, довідалася, що робив його саме Щусь, покликала Щуся і, пострілюючи очима, сказала:
— Цей станок не годиться.
— Як то не годиться! Та я тут скільки вже корів…
— Він не відповідає науковим вимогам.
— Не відповідає?
— Я дам вам креслення і прошу вас зробити новий.
— Новий?
— Може, ви не хочете?
— Не хочу? Та хто ж тут зробить, як не я!
— Тоді будь ласка.
Ось тобі й злякав станком!
Але Щусь не здавався.
— Наплюєте мені на лоба! Воно ж не розбере, де овес, а де ячмінь, і кукурудзу з коноплею поплутає. Не бачило ж ніколи, як трава росте! Застав десь корми для ферми роздобувати — втече й сліду не залишить!
Дашунька, ніби почувши Щусеві пророкування, метнулася в степ, обгасала за день усі поля, звірилася з планами і негайно виявила, що головний агроном Лисичка захопила в свій зерновий клин з тих площ, які засівалися на корми, цілих п’ятдесят гектарів. Тепер сутичка спалахнула між головним агрономом і головним зоотехніком. Одна кричала: «Зерно!» Друга: «М’ясо!» Не було ще випадку, щоб хтось переміг тітку Лисичку, не пахло перемогою й тут, хоч Дашунька прикликала на допомогу всіх: і Зіньку Федорівну, і Грицька Грицьковича, і дядька Зновобрать. Тітка Лисичка не піддавалася, Дашунька не відступала.
— Заплановане на корми — віддайте на корми!
— Мені зерно дорожче!
— Віддасте!
— Отже, не віддам! Хоч і в райком, хоч і до самого Степана Михайловича кидайся! Тобі що? Приїхала та й поїдеш. А я на землі.
— Я поїду? Може, думаєте, втечу? — засміялася Дашунька. — Ви на землі? Невже тільки ви? У вас он з плавнів ще пастушача психологія залишилася. Звикли пасти корів у плавнях і забули, що в степу плавнів немає, тут треба вирощувати корм. Та й молока на пасінні не надбаєш. Невже ви цього не знаєте? Завтра ж починаю косити на зелений корм коло Тернів.
— І не думай, бо не дам! І косарів твоїх з тракторів позганяю!
Щусь потирав руки.
— Сьогодні вночі й утече! — торжествував він. — Лисички сам чорт злякається, а не таке дівча тонкосльозе.
Дашунька нікуди не втекла, а з обіду другого дня коло Тернів косили хліб на зелений корм. Чому не зранку? Бо зранку в Дашуньки ще не було підтримки, а перед обідом підтримка з’явилася. І зовсім не звідти, звідки жде її читач. Підтримати Дашуньку, помогти їй закорінитися у Веселоярську примчала тітка Ялосовета, яка — о диво! — виявилася (що було несподіванкою не тільки для веселоярівців, але й для автора) рідною матір’ю Дашуньки!
Зібрати всіх зацікавлених осіб у гарячий час переджнив’я було тяжко, тому тітка Ялосовета побувала по черзі в сільраді, в колгоспній конторі, в степу, щоб знайти там Лисичку, і кожен почув приблизно таке:
— Чи ви тут подуріли? Видумали, ніби моя Дашунька — професорська дочка! Таж вона моя дочка! Моя з Юхимом! І нікуди від вас не втече! Ще від неї втікатимете! Аякже! Бо в неї мій норов. Уже як візьметься, то доведе своє. Чого вона в колгоспі? А заради ж м’яса! Ви тут для чого сидите? Думаєте, для хліба? Та хліб тепер кожен дурень зуміє виростити! А м’ясо… Дашунька п’ять років училася. А ви мою дочку — і отак тут…
71
Відступів у цьому романі було вже так багато, що відступати авторові нікуди.
А треба. Бо ніхто ж не знає, хто така тітка Ялосовета. Обминути її автор не має ніякого права, бо тітка Ялосовета — це конструктивно неминучий елемент у розвитку подій і самої розповіді. Ми не можемо показувати причини без наслідків і наслідки без причин. Тоді світ втрачає половину своєї завершеності.
Тітку Ялосовету знало старе й мале в усьому районі, стажем своєї невсипучої діяльності й популярності вона незміримо перевершувала навіть колишніх вічних уповноважених Вивершеного й Багатогаласу, яких забуто, щойно пішли вони на заслужений відпочинок, повсюди вона була гостем жаданим і жданим. Її очікували з такою самою нетерплячкою, як приходу Діда Мороза, прильоту ластівок і двадцять других Олімпійських ігор у Москві. Заняття її належали до речей найпростіших у цих степових краях і водночас сповиті були незбагненністю. Всі славетні історичні тайнощі, як то: елевсінські містерії, чорні меси ніколаїтів, змови карбонаріїв, зібрання франкмасонів, мальтійських рицарів і членів Ротарі-клубу — не що інше, як дитячі іграшки в порівнянні з нерозгаданістю характеру діяльності тітки Ялосовети.