Пастка-22
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-135-8
- Переводчик: Олена Фешовець
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Пастка-22». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олени Фешовець
Капелан закарбував у пам’яті ці пророчі слова, зачарований їхнім езотеричним змістом.
— Ви живитесь ягодами, травами й корінцями? — спитав він.
— Ні, звісно, що ні, — здивовано відповів капітан. — Я прокрадаюся в їдальню через чорний вхід і харчуюся на кухні. Майло дає мені канапки з молоком.
— А що ви робите, коли дощить?
Капітан щиро відповів:
— Мокну.
— Де ви спите?
Капітан умить зіщулився і позадкував.
— І ви також? — нестямно скрикнув він.
— О ні, — вигукнув капелан. — Присягаюся.
— Ви хочете перерізати мені горло! — наполягав капітан.
— Даю вам слово, — почав умовляти капелан, та було вже пізно, бо той непоказний кудлатий привид уже зник, настільки вправно розчинившись серед квітучої, плямистої, густої плутанини листя, світла і тіней, що капелан навіть засумнівався в його реальності. Навколо відбувалося стільки неймовірних подій, що він уже не мав певності, які з них неймовірні, а які дійсно відбувалися. Йому кортіло якнайшвидше все вияснити про цього лісового безумця, перевірити, чи капітан Флюм насправді існував, але першим його завданням, пригадав він неохоче, було перепросити в капрала Віткома за те, що не потурбувався делегувати йому більше обов’язків. Він кволо чвалав звивистою стежкою, настільки ослаблий від спраги і втоми, що ледве переставляв ноги. Думка про капрала Віткома сповнювала його каяттям. Він молив Бога, щоб до його повернення капрал Вітком кудись пішов, а він зміг спокійно роздягнутися, старанно вимити руки, плечі й груди, напитися води, лягти відпочити і, можливо, навіть кілька хвилин подрімати; але на нього чекало нове розчарування і новий удар, бо коли він прийшов, капрал Вітком уже став сержантом Віткомом і сидів, знявши сорочку, в капелановому кріслі й капелановою голкою та ниткою пришивав до рукава сержантські смужки. Капрала Віткома підвищив полковник Каткарт, який хотів негайно бачити капелана у справі листів.
— О ні, — застогнав капелан і, мов підкошений, впав на ліжко. Його тепла фляга була порожня, а сам він був настільки збентежений, що зовсім забув про мішок Лістер[34], який висів у затінку між наметами. — Я не вірю. Просто не вірю, що хтось усерйоз вважає, ніби я підробляв підпис Вашингтона Ірвінга.
— Не про ці листи мова, — виправив його капрал Вітком, відверто насолоджуючись капелановою досадою. — Він хоче поговорити з вами про листи до родичів загиблих та поранених.
— Листи до родичів? — здивовано спитав капелан.
— Саме так, — зловтішався капрал Вітком. — Всипле вам перцю за те, що ви не дозволили мені їх розсилати. Ви б тільки бачили, як він ухопився за мою ідею, що на цих листах може стояти його підпис. Саме тому він мене і підвищив. Він абсолютно певний, що завдяки їм він потрапить на сторінки «Сатердей Івнінг Пост».
Сум’яття капелана наростало.
— Але звідки він довідався, що ми говорили про цю ідею?
— Я навідався до нього в офіс і розповів.
— Що ви зробили? — пронизливо скрикнув капелан і зірвався на ноги в невластивому йому нападі люті. — Ви хочете сказати, що справді звернулись до полковника через мою голову, не спитавшись мого дозволу?
Капрал Вітком зухвало й зневажливо вишкірився.
— Саме так, капелане, — відповів він. — І для вашого ж блага — не намагайтеся щось за це зробити. — Він засміявся тихенько, але зі злісним викликом. — Полковникові Каткарту не сподобається, коли він довідається, що за цю мою ідею ви зводите зі мною порахунки. І знаєте що, капелане? — продовжив капрал Вітком, з голосним луском перекусивши капеланову чорну нитку і одягаючи сорочку. — Цей тупий вилупок справді вважає, що моя ідея — одна з найгеніальніших.
— Можливо, я навіть потраплю на сторінки «Сатердей Івнінг Пост», — хвалився усміхнений полковник Каткарт, життєрадісно походжаючи по своєму кабінету й вичитуючи капеланові. — А вам просто забракло розуму, щоб оцінити цю ідею. Ви маєте доброго помічника в особі капрала Віткома, капелане. Сподіваюся, вам стане розуму оцінити хоча б це.
— Сержанта Віткома, — поправив його капелан, не встигнувши подумати.
Полковник Каткарт люто вирячив очі.
— Я і сказав «сержант Вітком», — відповів він. — Замість того, щоб постійно вишукувати помилки, ви б краще хоч інколи слухали. Ви ж не хочете все життя бути капітаном, хіба ні?
34
Пристосування для хімічного очищення води в польових умовах.