Пастка-22

Капелан подякував йому кивком голови і рушив проходом між столами з друкарськими машинками до брезентової перегородки в глибині намету. Пригнувшись, він пройшов крізь трикутний отвір і опинився в порожньому кабінеті. Брезентовий клапан опустився за його спиною. Капелан важко дихав і сильно спітнів. Кабінет залишався порожнім. Йому здалося, що він чує приглушений шепіт. Минуло десять хвилин. Він невдоволено роздивився довкола, затято зціпивши зуби, а тоді раптом весь обм’як, пригадавши, що сказав сержант, слово в слово: він може зайти, адже майор Майор вийшов. Рядові вирішили позбиткуватись над ним! Капелан із жахом відскочив від стіни, гіркі сльози полилися з очей. Жалісне скімлення зірвалося з тремтячих губ. Майор Майор десь далеко, а рядові з сусідньої кімнати зробили з нього мішень для бездушних клинів. Він уявляв собі, як чигають вони там, за брезентовою стіною, збившись у купу, мов зграя злостивих, пажерливих, всеїдних хижаків, готових брутально, з диким реготом і кпинами накинутись на нього, щойно він з’явиться перед ними. Він кляв себе за довірливість і в паніці забажав мати яку-небудь маску або пару темних окулярів із штучними вусами, щоб сховатися за ними, або мати могутній бас, як у полковника Каткарта, і широкі мускулисті плечі й біцепси, щоб він міг безстрашно вийти до своїх злорадних гонителів і здолати їх самим своїм владним і впевненим виглядом, від якого вони всі затремтять і боягузливо кинуться врозтіч, каючись за скоєне. Йому бракувало відваги зустрітися з ними віч-на-віч. Єдиним виходом було вікно. Шлях був вільний, і капелан вискочив через вікно кабінету майора Майора, стрілою шугонув за ріг намету і стрибнув до рятівної залізничної канави.