Гаррі Поттер і орден Фенікса
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гарри Поттер #5
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Краткое содержание книги:
Гаррі глянув на жабу-бика в руці. Він і справді так міцно її стис, що в тої аж очі вилазили. Квапливо поклав її назад на стіл.
— Учора все висіло буквально на волосинці, — сказала Герміона. — Цікаво, чи сама Амбридж знала, як близько вона була. Сіленціо.
Жаба-бик, на якій вона випробовувала мовчальне закляття, застигла на півкумканні й докірливо на неї вибалушилась.
— Якби вона впіймала Сопуна... Гаррі договорив за неї речення:
— ... то сьогодні зранку він би вже, мабуть, сидів у Азкабані. — Він махнув чарівною паличкою, добре не зосередившись. Його жаба-бик надулася, мов повітряна кулька, й пронизливо свиснула.
— Сіленціо! — Герміона миттю спрямувала чарівну паличку на Гарріну жабу, і та мовчки здулася на їхніх очах. — Йому більше не можна тут з'являтися. Тільки я не знаю, як йому про це повідомити. Ми ж не можемо вислати до нього сову.
— Навряд чи він знову ризикуватиме, — засумнівався Рон. — Він же не дурний і знає, що вона його ледь не впіймала. Сіленціо.
Великий і бридкий крук, що сидів перед ним, зневажливо каркнув.
— Сіленціо. СІЛЕНЦІО! Ворон каркнув ще голосніше.
— Ти неправильно рухаєш чарівною паличкою. — критично глянула на Рона Герміона, — треба не махати нею. а різко штрикнути.
— З круками важче, ніж з жабами. — процідив крізь зуби Рон.
— Гаразд, поміняймося, — сказала Герміона, хапаючи Ронового крука, а замість нього поклала перед ним свою велику жабу. — Сіленціо! — Крук і далі роззявляв і закривав свого гострого дзьоба, але не стало чути ані звуку.
— Дуже добре, міс Ґрейнджер! — пролунав писклявий голосочок професора Флитвіка. від чого Гаррі, Рон і Герміона аж підскочили. — А тепер спробуйте ви, містере Візлі.
— Що?.. Ага... ну, добре, — заметушився Рон. — Е-е... сіленціо!
Він так сильно штрикнув чарівною паличкою, що трохи не вибив жабі око. Вона пронизливо квакнула й зіскочила зі столу.
Не дивно, що Гаррі й Ронові було наказано додатково попрацювати над мовчальним закляттям.
На перерві вони не виходили надвір, бо там лило мов з відра. Знайшли собі місця в гамірному й переповненому учнями класі на другому поверсі, в якому високо під люстрами сонно плавав у повітрі Півз, коли-не-коли видмухуючи з трубочки комусь на голову чорнильні бульки. Не встигли вони сісти, як до них, проштовхуючись між учнями, що завзято базікали на різні теми, підійшла Анжеліна.
— Я отримала дозвіл! — вигукнула вона. — Ми відновлюємо квідичну команду!
— Чудово! — зраділи Гаррі й Рон.
— Так, — погодилася усміхнена Анжеліна. — Я пішла до Макґонеґел, і вона, як мені здається, поскаржилася Дамблдорові. Словом. Амбридж мусила змиритися. Отак-то! Тому сьогодні о сьомій вечора ви маєте бути на полі. Треба надолужувати згаяний час. Ви пам'ятаєте, що до першої гри залишилося всього три тижні?
Вона пішла, протискаючись крізь натовп, і ледве ухилилася від Півзової кульки, що натомість влучила в якусь першокласницю.
Ронова усмішка трохи зів'яла, коли він визирнув з вікна, що потьмяніло від зливи.
— Сподіваюся, дощ ущухне. Що з тобою, Герміоно? Вона теж дивилася у вікно, але якимись невидющими очима. Заглибилася в себе й спохмурніла.
— Просто думаю... — сказала вона, не зводячи похмурого погляду з умитого дощем вікна.
— Про Сірі... Сопуна? — поцікавився Гаррі.
— Не зовсім... — поволі озвалася Герміона. — Більше... мені цікаво... вважаю, що ми робимо правильно... тобто... хіба ж ні?
Гаррі й Рон перезирнулися.
— Тепер нам усе ясно, — зіронізував Рон. — Бо ми б розсердились, якби ти не пояснила нам усе так детально.
Герміона глянула на нього так, ніби щойно побачила.
— Я просто думала, — трохи чіткіше промовила вона, — чи правильно ми робимо, створюючи цю групу захисту від темних мистецтв.
— Що? — перепитали водночас Гаррі з Роном.
— Герміоно, та це ж була твоя власна ідея! — обурився Рон,
— Знаю, — в задумі заломила собі пальці Герміона. — Але після розмови з Сопуном...
— Та він же тільки за. — здивувався Гаррі.
— Так, — знову задивилася у вікно Герміона. — Так, і саме після цього я й почала думати, що це, можливо, була не найкраща ідея...
Півз пропливав над ними, тримаючи напоготові трубочку з кульками, тож друзі автоматично прикрили голови портфелями, аж поки він їх не проминув.