Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Амбівалентність, бажання в якийсь спосіб примирити «народ» і «мистецтво» — найхарактерніша риса епохи. Типова формула прозвучала на Першому з’їзді МУРу з уст Юрія Косача:
«Можна бути патріотом, але не обов’язково кричати про це в одах, посланіях і поученнях і місію письменника вбачати тільки в виконанні ним функцій Єремії, учителя чи прапороносця, бо не завжди ці функції є мистецтвом»[614].
Гр. Шевчук (він же Шерех і Шевельов) у статті про Олену Телігу формулює свою ідею компромісу.
«Можна творити поезію високого патріотизму, ні разу не вживши слів батьківщина або вітчизна; можна пройняти творчість палкою любов’ю до України, ні разу не вживши слова Україна; можна писати пристрасні любовні поезії, не вживши слів любов чи кохання. Бо поезія — не називає, а пориває»[615].
Отже, виходило, що досить зашифрувати свій патріотизм, сховати ідеологію в підтекст, щоб одержати «справжнє» мистецтво. Весь секрет чи рецепт полягав насамперед у тому, щоб естетизувати й модернізувати національний ідеал.
Як зазначив Улас Самчук, «великий патріотизм є той патріотизм, що висловлюється великим мистецтвом»[616]. І тут ми підходимо до першої серйозної модернізації патріотично-народницького ідеалу, яка пов’язана з виступом Уласа Самчука на Першому з’їзді МУРу під назвою «Велика література».
«Велика література»
Думка про те, що, крім літератури, Україна нічого не має й сама залишається скоріше духовною, ніж матеріальною субстанцією, пронизує перші критичні, полемічні виступи діячів МУРу.
Саме це диктує вимогу консолідації всіх творчих зусиль. І саме це ставить вимогу творення не просто літератури, а літератури особливого роду, літератури з певним надзавданням. Заклик до такого творення пролунав на Першому з’їзді МУРу в Ашафенбурзі з уст Уласа Самчука, якого тоді ж було обрано головою цього творчого об’єднання.
Улас Самчук запропонував своїм слухачам не просто тезу, а завдання, перспективу. Він висунув концепцію літератури універсального значення й змісту, яка була б найвищим виявом душі народу, його мислення, підсумком його історії, а водночас виявом цілого людського духу. Зразками світової або великої літератури для Самчука були передовсім Шекспір і Ґете.
Народ промовляє до світу устами своїх найбільших геніїв, — вважає Самчук. «Що б ми знали про невеличку Норвегію, коли б ми не читали Кнута Гамсуна чи не бачили в театрі Генрика Ібсена?»[617]
Велика література — серйозна, класична, універсальна за своїм значенням та впливом. «Твори великої художньої літератури давали, дають і будуть давати щось, що скріплює, збагачує, цементує солідарність людських вдач і різноманітностей. Кожний великий твір літератури насичений автентичною правдою життя, яка в сумі своїй з математичною точністю доказує, що два рази два — чотири, що ми всі, хто б ми і де б ми не були, належимо до тієї ж спільноти живих істот на землі… Велика література світу — це найвищий моральний ареопаг, де судяться і дають присуд вселюдські моральні чи аморальні вчинки, і горе тим людям чи тим народам, які в тому судилищі не чи не досить заступлені…»[618]
Чи є велика література в Україні? Так. Це — Шевченко, Франко, Леся Українка. Ще одне запитання: чи існує Україна на культурній карті світу? Ні. І саме в цьому — позначити її там — завдання сьогоднішнього покоління української літературної інтеліґенції. Велика література є канонічною літературою. Взірцем для Самчука залишається класична спадщина.
За своїми естетичними поглядами та вимогами Улас Самчук традиціоналіст і людина попереднього століття. Він вважає, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути дидактичною. Мораль, правда й краса мають перебувати в класичній зрівноваженості.
«Не вірш для вірша, не стиль для стилю, не звук для звука, не барва для барви. Всі ці зовнішні прояви внутрішніх процесів мистецької творчості є конечні, але тільки в гармонійному поєднанні з правдами, кладеними в зміст твору»[619].
614
Косач Ю. Вільна українська література // МУР— Збірник II. — Мюнхен; Карлсфельд, 1946. — С. 57.
615
Шевчук Гр. Без металевих слів і без зітхань даремних // Арка. — 1947. — Ч. 1. — С. 10.
616
Там само. — С. 1.
617
Самчук У. Велика література // МУР. — Збірник І. — С. 45.
618
Там само.
619
Там само. — С. 51.