Сутінки

Губи Аліси тремтіли зі швидкістю її слів, тихе гудіння не піддавалося розшифровці. Я не могла зосередитися.

— Белло, — сказала Аліса. Я задерев’яніло поглянула на неї.

— Белло, Едвард їде забрати тебе. Він, Еммет і Карлайл збираються відвезти тебе подалі, на якийсь час заховати.

— Едвард їде? — ці слова були для мене — наче рятівний жилет, що дозволяє тримати голову над водою під час повені.

— Так, він сяде на перший рейс із Сієтла. Ми зустрінемо його в аеропорту, ти поїдеш із ним.

— Але моя мама… мисливець прийшов туди по маму, Алісо! — незважаючи на Джасперів вплив, у моєму голосі вирувала істерика.

— Ми з Джаспером залишимося тут і подбаємо про неї.

— Мені не виграти цієї війни, Алісо. Ви не можете вічно охороняти всіх моїх знайомих. Невже ти не бачиш, що він робить? Він не переслідує мене. Він відшукає і скривдить тих, кого я люблю… Алісо, я не можу…

— Ми спіймаємо його, Белло, — запевнила Аліса.

— А коли щось трапиться з вами, Алісо? Ти думаєш, мені байдуже? Гадаєш, мені болить тільки моя людська родина?

Аліса багатозначно поглянула на Джаспера. Густий, важкий туман апатії накрив мене, очі мимоволі заплющилися. Мозок боровся з ним, розуміючи, щó відбувається. Я змусила очі розплющитися, підвелася, відступаючи від Джасперової руки.

— Я не хочу засинати, — відрізала я.

І пішла у свою кімнату й зачинила двері, грюкнувши ними щосили, аби на самоті скаженіти від горя. Цього разу Аліса не пішла за мною. Три з половиною години я витріщалася на стіну, скрутившись у тремтячий клубочок. Розум ходив колами, намагаючись знайти хоч якийсь вихід із кошмару. Немає порятунку, немає відстрочки у виконанні вироку. Я бачу один можливий кінець, що похмуро бовваніє попереду. Справа в тому, скільки людей постраждає, перш ніж я зустріну свою долю.

У мене залишилася єдина розрада, єдина надія — знати, що я скоро побачу Едварда. Хтозна, якби просто знову побачити його обличчя, може, я б змогла знайти рішення, що вислизало від мене зараз.

Коли задзвонив телефон, я повернулася до вітальні, почуваючись присоромленою через свою поведінку. Сподіваюсь, я нікого не образила, сподіваюсь, друзі знають, наскільки я вдячна за жертви, на які вони йдуть заради мене.

Аліса говорила, як завжди, швидко, мою увагу привернуло інше — вперше у кімнаті не було Джаспера. Я поглянула на годинник. Пів на шосту ранку.

— Вони щойно сіли на літак, — сказала Аліса. — Приземляться за п’ятнадцять до одинадцятої.

Змусити себе дихати ще кілька годин, потім Едвард буде тут.

— Де Джаспер?

— Виселяє нас із номера.

— Ви не залишитесь тут?

— Ні, ми переберемося ближче до будинку твоєї мами.

Від її слів у мене занило у животі. Телефон задзвонив знову і відвернув мою увагу. Аліса мала здивований вигляд, і я вийшла наперед, з надією простягаючи руку, щоб узяти мобільний.

— Алло, — сказала Аліса. — Ні, вона поруч, — віддала вона мобільний мені. — Твоя мама, — беззвучно поворухнула вона губами.