Небезпечнi мандри
- Автор: Адамс Ричард
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0401-8
- Переводчик: Олександр Миколайович Мокровольський
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Небезпечнi мандри». Краткое содержание книги:
Кожна сторінка дихає такою любов’ю до пухнастих мандрівників, що читач мимоволі переймається високогуманiстичним пафосом автора: життя на Землі можливо зберегти лише за умови гармонійного, рівноправного співіснування «дикої» природи та людської цивілізації.
— Так, так, усі друзі! — нетерпляче відповів Кучма. — Поговорімо, Ліщино, про майбутніх кроленят!
Але Ліщина не відвернувся — пильно дивився в очі миші.
— Почекай трохи, Кучмо! — сказав він. — То що ти, мишко, говорила про нову колонію? Де буде нова колонія?
— Ви не знати? — здивувалась миша. — Не ваші друзі?
— Ти розкажи мені про них більше, то я знатиму, друзі вони чи ні! Що ти мала на увазі, коли сказала про нових кролів?
Тон його був тривожний, вимогливий, і миша занервувалася і, як і всі її родичі в таких випадках, вирішила говорити лише те, що, на її думку, могло сподобатися Ліщині.
— Може, ніяка не колонія! Тут і так багато кролів, і всі — мої друзі. Більше нема ніяких кролів. Більше не треба кролів!
— Але що ж то за кролі? — наполягав Ліщина.
— Ні, ні, пане, ніяких інших кролів, усі тут мої друзі, врятувати мене, дуже добре, бо як я бути, коли знов кобець падати на мене? — запищала миша.
— Та облиш її, Ліщино! — втрутився знов Кучма.
Ліщина не відповів другові — тихо, але твердо сказав миші:
— Ти кажеш, що ти наш друг. Якщо ти справді наш друг, розкажи, що ти знаєш про тих, інших кролів! І не бійся!
Миша збентежилась, а тоді, оговтавшись, сказала:
— Я не бачити інших кролів, пане, але мій брат казати, що одна пташка розповідати, що прийти кролі, багато-багато кролів на ранковій стороні пагорба! Може, це й неправда! Я вам не те казати, а ви більше не любити мишки, не дружити більше!
— Ні, ні, ти не турбуйся! Тільки повтори: де, казала та пташка, знаходяться ті, інші кролі?
— Вона казати, що вони допіру прийти на ранковій стороні!
— Ти молодця! — похвалив мишу Ліщина. — Ти дуже нам допомогла! — І, обернувшись до Кучми й Чорнобіля, спитав: — Що ти скажеш на це, Кучмо?
— Ат, плітки польової дрібноти! — відмахнувся Кучма.
— Якщо твоя правда, то я помиляюсь, і нам треба все це забути, — сказав Ліщина. — Але я хочу перевірити, що за цим криється! Чорнобілю, будь ласкав, знайди мені Падуба!
— А я тут! — мовив Падуб, надбігши тим часом.
— Пройшла чутка, що якісь чужі кролі стали табором на ранковій стороні пагорба, — сказав Ліщина. — Хотів би я знати, хто вони! Чи не могли б ви з Чорнобілем гайнути й глянути, хто там?
Падуб і Чорнобіль тільки рушили, як із нори вискочив Вероніка. На його писку був написаний справжній тріумф.
— Закінчили нору? — спитав Ліщина.
— Та що там нора! — відказав Вероніка. — Я вискочив, щоб повідомити інше: Конюшина привела маленьких! Усі здоровенькі кроленята. Цілий грайр: три кролики й три кролички!
— То вилети на бука й заспівай на всю колонію! — жартома порадив Ліщина. — Щоб усі-всі знали! І ще заспівай, щоб не бігли до Конюшини юрбою, не турбували її!
— Та кому воно треба! — кинув Кучма. — Кому приємно бачити таке: сліпе, глухе ще й голе!
— Кролиці захочуть побачити, — сказав Ліщина. — Їх це хвилює. Але не можна, щоб її турбували, а то ще поїсть маленьких!
— Ну нарешті у нас починається нормальне кроляче життя! — вигукнув Кучма. — Що за літечко було у нас! Знаєш, мені все сниться, що я знов опинився в Ефрафі. А проте є в них одна хороша річ, яку я хотів би запозичити: як вони добре заховані! Колонія розростається, Ліщино, і треба подбати про безпеку! Але ми не повторюватимемо помилок ефрафанців. Будемо заохочувати молодняк, щоб ішли десь засновували нове поселення.
— Тільки ти нікуди не йди, а то я попрошу Кегаара, щоб приніс тебе назад, схопивши за шкірки! Я хочу, щоб ти вишколив для нас по-справжньому добру Оуслу!
— О, це якраз по мені! — підхопив Кучма. — Уявляю, як поведу новобранців до комори, і ми повиганяємо звідтіля котів, просто щоб апетит розгулявся!.. Але чи не збігати нам на долину, прихопивши ще П’ятого? Пшениці вже покошено — наберемо колосків!
— Ні, почекаймо трохи! — заперечив Ліщина. — Хотів би я спочатку почути, які вісті принесуть Падуб із Чорнобілем.
— Уже й чекати не треба! Он вони біжать, якщо не помиляюсь. Просто по відкритій дорозі шпарять, не ховаються! Ну й дають!
— Якась біда… — тихо мовив Ліщина.
Падуб і Чорнобіль на граничній швидкості домчали до довгих тіней лісу. Вони бігли так, мов за ними гнались. Ліщина й Кучма сподівались, що на пагорку ті сповільнять біг, але Падуб і Чорнобіль зразу ж кинулись до нір. Останньої миті Падуб став, роззирнувся і двічі тупнув лапою. Чорнобіль шаснув у найближчу нору. Зачувши сигнал тривоги, кролі сипонули до нір.