Хроніки Південного
- Автор: Кміт Рімантас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-668-8
- Переводчик: Беатріче Белявців
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Хроніки Південного». Краткое содержание книги:
Якщо море тихе, воно схоже на залікову зону на полі регбі. Коли з м’ячем в руках перетинаєш лінію залікової зони, ти завжди залишаєшся сам, всі інші — за твоєю спиною. Всі гравці, тренери, судді. Все місто, автівки, університет. І вся Литва. Всі твої друзі і все твоє минуле. Тут теж існують морські ворота, як і належить на лінії залікової зони.
Море здіймає таке почуття моторошності, як і гака, але коли залазиш поплавати, навіть якщо довкола нікого й нема, все одно не страшно так, як у ставку на селі. Здається, що море добре, може, не те що добре, але правдиве і справедливе. Воно тебе гойдає. Ні за що, просто так.
Післямова
Переклад книги — завжди непросте завдання. Треба перекласти не лише кожне окреме слово, а й передати настрій книги, вловити ті тонкі речі, які автор передавав, зокрема, й за допомогою мови, потрібно донести читачу ту ж атмосферу й емоції, які відчуває людина, що читає книжку рідною мовою.
Та в цій книзі залишалося ще дещо, чого не можна було передати навіть у найкращому перекладі. Автор писав книжку не літературною академічною литовською мовою, а досить специфічною шяуляйською говіркою, до якої додався ще й молодіжний сленг тієї епохи. І тут, здавалося б, речі, які неможливо перекласти, зберігши весь той невимовний антураж, що створюється саме завдяки діалектизмам та сленгу.
Але менше з тим — мова не є статичною, вона живе, змінюється, адаптується під реалії та послуговується тому, хто нею користується тут і зараз. Тож автор у післямові до книжки наголосив: «У цій книзі ми намагалися згадати розмовну мову вулиць Шяуляя 90-х років, такий собі специфічний сленг. Важко відтворити мову загалом, акцент та окремі слова кожного. Мова не є і не була чимось сталим. До того ж ми не маємо достовірних джерел, які зберегли б ту говірку недоторканною. Ми послуговуємося лише власною пам’яттю. Та пам’ять, на жаль, не є комп’ютером. Зрозуміло, що в той час, як і зараз, не було єдиної стандартної розмовної мови, кожна людина, особливо в такому місті, як Шяуляй, мала своє власне культурне середовище, родичів у тій чи іншій країні, різне минуле. І все це впливало на вимову, акцент, словниковий запас. Та були й спільні риси, певний культурний код. Це і відображено тут».
При перекладі ми посилалися на інший, зрозумілий українському читачеві, діалект і сленг — використовували так званий донбаський діалект 90-х років. Таке рішення було прийняте через певну схожість ситуацій: Донбас, так само, як і Шяуляй, є промисловим прикордонним регіоном, де в ту епоху був досить сильний вплив криміналітету. Перший фактор обумовлював наявність русизмів у мові та загалом суміш мов фактично так само, як в Шяуляї відчувався сильний вплив латвійської мови. До того ж тотальна русифікація Радянського Союзу в цих регіонах призвела до того, що нове, перше вільне покоління, про яке і йдеться в книжці, використовувало геть протилежну офіційній радянській мову на знак протесту. Другий фактор призвів до того, що і в Шяуляї, і на Донбасі, вибір для молоді був на той час невеликий — або промисловість, або криміналітет. Альтернатив було вкрай мало. Тож не дивно, що молодіжний сленг певною мірою формувався, спираючись на кримінальний лексикон. Від цього не можна було сховатися, та й не треба було — цей мікс став мовою вулиць. Тих самих вулиць, на яких доводилося виживати. І, як не дивно, саме мова, саме зашитий в неї певний код, допомагав. Тебе приймали за свого. Це теж був своєрідний протест системі, який закарбувався в мові.