Життя Дон Кіхота і Санчо

Так могла б сказати Альдонса, а Алонсо був би великим, якби відмовився в її обіймах від будь-якої слави; але ти, Антоніє, ти не вмієш так говорити. Ти не віриш у те, що любов варта більшого, аніж слава; ти віриш у те, що ні любов, ані слава не мають більшої цінності, аніж сонливий затишок домашнього вогнища, що ні любов, ані слава не варті відчуття домашньої безпеки; ти віриш у те, що Вовчик прийде до кожного, хто не хоче спати, і ти не знаєш, що любов, як і слава, не спить, а чатує.

Закінчив Алонсо Кіхано складати свій заповіт, висповідався, знову прокляв усі рицарські романи і «під лемент і плач усіх присутніх пустився духу, простіше сказати, вмер», — додає історик.

«Пустився духу?» Тобто випустив дух? А куди він його випустив? Де він тепер? Де він бачить свої сни? Де він живе? Яку глибину має та прірва здорового глузду, в яку падають і на дні якої спочивають душі, що вилікувалися від сну життя, від божевілля, що не хотіло вмирати? О мій Боже! Ти, який нагородив Дон Кіхота життям і духом, життям і духом його народу, Ти, який надихнув Сервантеса написати цю глибоко християнську епопею, Ти, Боже мого сну, де Ти приймаєш душі тих, що йдуть крізь цей сон життя, надихаючись божевіллям, яке спонукає нас жити сьогодні для прийдешніх віків? Ти вселив нам прагнення до відомості й слави, що є тінню від Твоєї слави; світ колись перестане бути; чи з ним перестанемо бути й ми, мій Боже?

Життя — це сон! А чи не є також сном, мій Боже, цей Твій Усесвіт, вічною і нескінченною Свідомістю якого є Ти? Чи це не Твій сон? Чи Ти, бува, теж не сниш? Що, як і ми, ті, хто дивиться свої сни життя, — лише сон, лише Твій сон? А якщо це так, то що буде з Усесвітом, що буде з нами, що буде зі мною, коли Ти, Боже мого життя, прокинешся? Не переставай бачити нас у Своєму сні, Господи! А чи не станеться так, що Ти прокинешся для людей добрих, коли в годину своєї смерті вони почнуть прокидатися зі сну свого життя? Чи може нам, бідолашним сновидцям, приснитися, що таке неспання людини у Твоєму вічному неспанні, наш Боже? Чи доброта — це не відблиск неспання у темряві сну? Тож, замість докопуватися, щó Ти там бачиш у Своїх снах, щó ми бачимо у своїх, замість досліджувати Всесвіт та життя, ліпше буде тисячу разів зробити добро,