Перспективи Української Революції

Такий варіянт війни дуже можливий, зокрема, як би вона прийшла раніше, заки в Західній Европі будуть змобілізовані великі армії. Незалежно від того, як далеко від кордонів України йтимуть фронти, українська революційна боротьба буде розгортатися за своїм власним пляном, використовуючи відповідні моменти кожної ситуації. Вона не буде обмежуватись на українських землях, тільки буде поширюватись на інші країни, в чому ОУН й УПА мають відограти визначну ролю.

Рішаюча фаза визвольної революції може мати декілька варіянтів. Концентруючись на українських землях у формі повстання, українська революція може піти по лінії повного опанування значної території, створення на ній української держави і переходу у нормальну війну з Москвою, ведучи рівночасно партизанську боротьбу на інших теренах. Або боротьба може йти увесь час тільки революційно-партизанськими методами, без творення сталих фронтів, ступневе підриваючи володіння ворога й опановуючи терен, аж до повного його розбиття, яке прийде під воєнними ударами ззовні і неменшою мірою від внутрішнього паралічу — від революції.

Без уваги на форми завершення боротьби й на зовнішню ситуацію, відношення сторонніх сил, українська національна революція одночасно з ліквідацією большевицької окупації зразу будуватиме українську самостійну державу на всіх землях України. Якщо б якісь сили ставали тому на дорозі, чи хотіли загарбати частину українських земель — розпічне з ними боротьбу. Така небезпека дуже можлива, передусім з боку Москви.

Війна зовнішніх сил проти СССР, без уваги на їхні інтенції, створить пригожі ситуації для повного розгорнення визвольної протибольшевицької революції. З другого боку, наша революційна боротьба є об'єктивно корисна для противників СССР і значно облегшує їм ведення війни. Але ця взаємна користь може бути в різному ступені. Найменша буде тоді, як обидві сторони будуть себе трактувати байдуже, стараючись тільки використати для себе наслідки діяння другої сторони. Найбільша користь для обидвох сторін буде тоді, як між ними буде союзницьке відношення, координація боротьби за узгідненим пляном, коли війна противників СССР і визвольна революція поневолених народів буде трактуватись обидвома сторонами, як одна спільна справа, а засада співдії і взаємної допомоги буде ними однаково прийнята й дотримана. Тоді боротьба з большевизмом була б набагато легша, коротша, коштувала б менше жертв.

Але для такої співдії замало самого факту боротьби проти того самого ворога. Союзницьке відношення може бути тоді, коли є згідність цілей, так що жодна сторона не має таких цілей у боротьбі, які протиставляться другій, ані не попирає того роду намагань третіх чинників. Дальша передумова — це узгіднена концепція самої війни, принаймні в тому засязі, де збігаються зацікавлення й дії обидвох сторін. А вкінці вимога взаємного трактування, як партнерів у спільній справі, а не об'єкт використання.

Щоб могло дійти до такого відношення, політика західніх держав мусіла б відбути велику еволюцію. Сьогодні вона ще дуже далека від такого трактування справи. Раз тому, що вона ще не має остаточно здецидованого курсу щодо Росії, а на випадок війни не має ще скристалізованої концепції по всіх лініях. Подруге, в ній ще не видно належної оцінки хоч би всіх головних факторів великого змагу. Мабуть, багато засадничих корективів доведеться Заходові робити вже в розпалі війни, коли по болючому досвіді він побачить хибність деяких сьогоднішніх своїх калькуляцій. Невірна оцінка й помилкова настанова Заходу до визвольної боротьби України та інших поневолених Москвою народів шкідливо відіб'ється на цілості протибольшевицького світового змагання, воно некорисне і самим західнім державам, і нашій справі. Ми хотіли б, щоб у цьому прийшла направа завчасу, і треба в тому напрямі діяти. Але в узгляднюванні відношення зовнішніх сил у плянах нашої боротьби треба брати до уваги дійсний стан, а не те, що повинно б бути, і що нам хотілося б.