Перспективи Української Революції

Революційна боротьба проти большевизму, в кожних умовах, теж під час війни, буде вимагати дуже великих жертв і її підіймуть тільки ті, що свідомо готові на це, які посвячують їй себе і все своє найдорожче. На таку посвяту, саможертву не йдеться з самих неґативних моментів, з ненависти до існуючого стану, до большевизму і його режиму, ані на заклик зовнішніх, хоч би з духу й близьких чинників, які самі не беруть участи в революції, а борються ззовні, іншими, легшими методами. Для цього треба великої позитивної ідеї, яка потрапить викресати і в широких масах найбільшу жертовність, героїзм, для якої варто не тільки згинути, але й посвятити своїх найближчих, для якої не шкода жодних жертв.

А передусім для революційної активізації мас треба діючої революційної сили, яка сама провадить боротьбу, своїм чином дає приклад, вказує шлях, пориває щораз ширші кола в струм своєї боротьби, дає їй напрям, організує, провадить. Без того революційний потенціал народніх мас — ворожнеча супроти большевизму і бажання його падіння — не може перейти в динамічну дію, боротьбу, повстання.

Навіть серед воєнних подій він залишився б недійовим; притаєні противники большевизму, впряжені в його тоталітарну державно-воєнну машину, пасивно дожидали б його падіння від зовнішніх ударів, виконуючи те, до чого їх заставляє терор большевизму, коли від цього не можна ніяк викрутитись, їхня ворожнеча до большевицького панування виявлялась би передусім у намаганні, де тільки можливо, ухилятись від виконування його волі, чи, якщо можливо у якнайменшому, якнайгіршому виконуванні її, а далі в намаганні індивідуально продістатись поза межі большевицької влади. Але ці намагання в загальному мали б характер індивідуального, а не організовано-збірного діяння, і йшли б по лінії більш особистого самозбереження, як самопосвяти для вищої справи.

В сумі така пасивно-неґативна постава і укрите невловиме саботування плянів і наказів большевицького режиму може послабити і деякою мірою підкосити воєнні зусилля большевиків та принести користь його зовнішнім противникам, але не більше. Вона не завдасть большевизмові смертельного удару, доки він стоятиме на ногах й матиме ще цілі зуби. Противники большевизму з таким наставленням самі, спонтанно кинуться на нього аж тоді, як він буде вже розторощений зовнішніми силами. (Подібно до того, як сконсолідовані на еміграції українські «демократи» ще й досі борються проти фашистського тоталітаризму, не кивнувши навіть пальцем проти нього тоді, коли він був ще не поборений).

Але це не була б протибольшевицька революція, тільки допоміжна робота для позафронтових, тилових відділів. В СССР не буде спонтанної (в розумінні — неорганізованої) протибольшевицької революції на підґрунті самого протирежимного наставлення, не викличе її ані війна, ані жодна пропаґанда ззовні. Всякі розрахунки на те — це самообманні сподівання, або свідомі фальшиві спекуляції для створення баламутства, згл. для обшахровання зовнішніх чинників.