Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Очевидно, тут позначилася та ревна боротьба за спадок Української революції, що розпочалася від моменту її завершення.
Інакше подає процес визрівання ідеї повстання та її перетворення на реальний план В. Винниченко. Він доводить, що Український національний союз у цілому був дуже далекий від думки про повстання.
Відігравала свою роль і урядова агентура в Союзі: кожне слово негайно ставало відомим у гетьмансько-німецьких колах. Слід було виявляти обережність, приховувати плани. Єдиний діяч, який не поділяв домінуючих в УНС настроїв, наполегливо (звісно, до певного часу — в межах можливого) обстоював ідею повстання, був М. Шаповал. «І вся наша тайна організація складалась тоді з двох чоловік: М. Шаповала й мене», — із сумом констатує В. Винниченко602.
Обидва активні ініціатори повстання не приховують, що водночас голова УНС «для конспірації брав активну участь у переговорах з німцями й гетьманом у справі сформування «національно-демократичного» кабінету», зустрічався з німецьким послом, генералом Гренером і т. ін.603
До такої поведінки з відвертою огидою поставився Д. Дорошенко. Весь антигетьманський рух, оформлення Директорії він вважає непорядною, безпринципною змовою вузького кола політиків — прибічників В. Винниченка й М. Шаповала, які готували повстання без згоди і навіть у таємниці від Національного союзу. Як наслідок — Пленум УНС приєднався до повстання вже тоді, коли був поставлений перед фактом його початку604.
На противагу Д. Дорошенку, М. Шаповал доводить, що повстання проти режиму П. Скоропадського було зумовлене глибшими факторами, йому передував тривалий підготовчий період, це не був результат спонтанної відповіді на Грамоту 14 листопада 1918 р., як то намагалися пізніше довести противники Директорії.
Один з найактивніших учасників тієї акції доповнює відомі факти деякими деталями мемуарного характеру: «У вересні 1918 р. я змовився з Андрієм Макаренком, ген. Осецьким, полковниками Павленком і Хилобоченком працювати в напрямі підготовки повстання. Цей плян заздалегідь був вирішений трьома членами Центрального Комітету соціялістів-революціонерів (Григоріїв, Лизанівський і я). Потім у цей плян було втаємничено Винниченка, який зразу погодився на нього.
Так ми нишком підготовляли справу. З гетьманського генерального штабу нам давав відомості полковник ген. штабу Василь Тютюнник (патріот і демократреволюціонер). Згодом втаємничено було в цю справу представників січових стрільців (полк. Коновалець і ин.). Командир Чорноморського кошу полк. Пелешук і начальник Запоріжської дивізії полковник Балбочан восени самі запропонували довірочно свої послуги. Зносини з цими особами я таємно підтримував. Колись в своїх споминах я докладніше оповім про подробиці справи, а тепер лише скажу, що напр. полковники Пелешук і Балбочан ще за 2 тижні одержали від мене особисто накази про виступ в середніх числах листопаду. Ще значно раніш перед повстанням Винниченко і я вели переговори з ріжними групами про їх участь в повстанні. Розуміється, соціялісти-революціонери були за повстання, як я вже зазначив раніш. Соціял-демократи на пропозицію Винниченка за першим разом були відхилили свою участь в повстанні, але за другим наворотом Винниченкові вдалось їх переконати. Переговори з трьома лідерами соціялістів-федералістів (Ніковський, С. Єфремов і К. Мацієвич) були неуспішні, бо вони рішуче назвали наш намір «авантюрою» і відмовились за свою партію прийняти участь. Вони найбільше боялись большевизму — московського, але большевизм буржуазії вважали за менше зло. До инших груп ми не зверталися»605.
М. Шаповал наводить маловідомі історичні факти щодо утворення Директорії, процесу перебігу повстання проти гетьманського режиму. «Готуючи повстання, — пише він, — ми чекали слушного часу. Цей слушний час прийшов — упадок німецьких фронтів. Ми вислали таємно делегатів (полк. Шаповал і с-д. П. Бензя) у Берлін до німецької соціял-демократії, щоб вона енергійно виступила проти німецького режиму на Україні і вимагала виведення відділів німецьких військ. Ми попереджали німецьких соціял-демократів, що коли негайно не буде докорінної зміни режиму, то буде повстання; увесь народ, мовляв, горить ненавистю проти режиму і нам далі тяжко стримувати його від оружного виступу. Коли наші делегати були в Берліні — повстання вибухло»606.