Пригоди Шерлока Холмса. Том III
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0450-1
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том III». Краткое содержание книги:
Цей том — третій із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Однак тут на нього так само чекали месники. Знаючи про те, що він повернеться сюди, Ґарсія, який був сином одного з найвищих урядовців Сан-Педро, чатував на нього разом із двома товаришами — ті мали невисокі звання, проте всі троє горіли спільним бажанням помститися. Серед білого дня він не міг би вчинити нічого, бо Мурільйо був насторожі й ніколи не виходив з дому без свого посіпаки Лукаса, або Лопеса, як він звався за часів своєї колишньої величі. Ночами, однак, він спав сам, і месник міг би підкрастися до нього. Заздалегідь призначеного вечора я мала надіслати своєму другові лист із останніми настановами, бо Мурільйо з обережності щоразу міняв спальні. Я мала простежити, чи відчинено двері, й подати сигнал — зелене чи біле світло у вікні, — про те, що все гаразд, або про те, що з замахом слід зачекати.
Але все сталося не так, як треба. Мене чомусь запідозрив Лопес, секретар. Він підкрався ззаду й накинувся на мене, тільки-но я закінчила писати лист, а потім вони з господарем затягли мене до моєї кімнати і влаштували суд наді мною, як над викритою зрадницею. Були б закололи мене ножами, якби знали, як їм приховати це вбивство. Нарешті після довгої суперечки дійшли згоди, що вбити мене — занадто небезпечно, але вирішили назавжди покінчити з Ґарсією. Вони заткнули мені рота, і Мурільйо викручував мені руку, поки я не дала їм його адреси. Я краще дала б собі відірвати руку, якби знала, що загрожує Ґарсії. Лопес написав адресу на моєму листі, запечатав його своєю запонкою і відіслав зі слугою Хосе. Як вони вбили його, я не знаю, — ясно лише, що вчинив це Мурільйо, бо Лопес залишився стерегти мене. Гадаю, що він сховався в кущах, через які пролягає стежка, і вдарив Ґарсію, коли той ішов повз нього. Спершу вони хотіли впустити Ґарсію до будинку й там убити, як спійманого на місці грабіжника, але потім передумали: адже коли вони заплутаються в цій справі й постануть перед допитом, то їхні справжні імена одразу розкриються, а далі й чекай нових замахів. А зі смертю Ґарсії гонитва може припинитися й зовсім, бо така розправа відверне інших месників від їхнього задуму...
Тепер вони могли б заспокоїтись — коли б не те, що я вже знала про їхній злочин. Немає сумніву, що моє життя тоді висіло на волосинці. Мене зачинили в кімнаті, залякували найлютішими погрозами, жорстоко мучили, щоб зламати мій дух, — погляньте на цю рану на плечі, на синці на обох руках, — а коли я спробувала закричати у вікно, мені заткнули рота. П’ять днів тривало моє ув’язнення; харчів мені давали обмаль, аби тільки душа не покинула тіла. Сьогодні вранці, щоправда, мені принесли добрий сніданок, але щойно я поїла, як одразу запідозрила, що туди щось підсипали. Крізь дрімоту я відчувала, що мене чи то вели, чи то волочили до карети, а потім так само — до потяга. Лише в ту мить, коли потяг мав уже рушити, я раптом зрозуміла, що моя воля — в моїх власних руках. Я вистрибнула з вагона — мене спробували затягти назад, і якби не та добра душа, що допомогла мені й посадила в кеб, я ніколи не втекла б від них. Але тепер, дякувати Богові, їм уже не дістати мене.
Всі ми уважно слухали цю дивовижну розповідь. Першим, хто порушив мовчанку, був Холмс.
— Наші труднощі не скінчилися, — зауважив він, хитнувши головою. — Робота поліції завершилась, починається робота суддів.
— Саме так, — мовив я. — Досвідчений адвокат зуміє подати це як вимушений захист. Хай за ними буде сотня злочинів, але судитимуть їх за цей один.
— Та що ви, — жваво відгукнувся Бейнс, — я кращої думки про наші закони. Вимушений захист — то одне, а умисний напад на людину з метою вбивства — цілком інше, хоч би яку небезпеку вона собою являла. Ні-ні, ми ні в чому не будемо винні, якщо побачимо мешканців «Високого шпиля» на найближчій сесії суду в Гілдфорді.
Історія, проте, свідчить, що перш ніж Тигр із Сан-Педро дістав по заслузі, минуло ще трохи часу. Підступний і хитрий, він разом зі своїм товаришем збив погоню зі сліду, зайшовши до якогось будинку з багатьма помешканнями на Едмонтон-стрит і вибігши через чорний хід на площу Керзон. Відтоді в Англії їх ніхто не бачив. А через півроку в Мадриді, в готелі «Ескуріял», у власному помешканні було знайдено вбитими якогось маркіза Монтальву та сеньйора Руллі, його секретаря. Злочин приписали нігілістам, але розшукати вбивць так і не вдалося. На Бейкер-стрит нас відвідав інспектор Бейнс з описом прикмет убитих — смаглявого обличчя секретаря, глибоких чорних очей та кошлатих брів його хазяїна. Ми не мали жодного сумніву, що правосуддя, хоч і запізніле, нарешті відбулося.