Пригоди Шерлока Холмса. Том III
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0450-1
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том III». Краткое содержание книги:
Цей том — третій із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Увесь заплутаний клубок миттю розплутався перед моїми очима. Я дивувався, як і завжди, чому не помітив цього раніше.
— Але навіщо ж тоді один зі слуг повернувся?
— Уявімо собі, що під час втечі він забув прихопити з собою якусь річ — таку дорогу для нього, що без неї він ніяк не міг обходитись. Як іще можна пояснити його повернення?
— Гаразд, і що ж далі?
— Далі — лист, який Ґарсія одержав під час обіду. Він вказує на іншого змовника. Але де ж цей інший кінець нитки? Я вже вам пояснював, що шукати його треба в якомусь великому будинку, а таких будинків тут небагато. Перші свої дні в селі я присвятив мандрівкам і завдяки своїм ботанічним дослідам встиг ознайомитись з усіма великими садибами та родинними історіями їхніх мешканців. Одна й тільки одна садиба привернула мою увагу. Це старовинний замок доби Якова Першого — «Високий шпиль», що стоїть за милю від того кінця Оксшота і менш ніж за півмилі від місця трагедії. Всі інші садиби належать буденним, поважним особам, що живуть без усякої романтики. А містер Гендерсон з «Високого шпиля» в усіх розповідях виступав химерною людиною, з якою можуть траплятись не менш химерні речі. Через те я й зосередив свою увагу на ньому та його челяді.
Дивні це люди, Ватсоне, і найдивовижніший серед них — він сам. Мені пощастило зустрітися з ним під досить поважним приводом, але, здається, я побачив у його чорних, глибоко запалих, неспокійних очах те, що він чудово розумів справжню мету мого візиту. Це п’ятдесятирічний чоловік, міцний, жвавий, зі сталевим волоссям, густими й кошлатими чорними бровами, оленячою ходою і королівською поставою, жорстокий, владний, — душа з розпеченого заліза під пергаментним обличчям. Він або іноземець, або довго жив у тропіках, бо весь жовтий, висхлий і тонкий, мов нагай. А його друг і секретар містер Лукас, — поза всяким сумнівом, іноземець, шоколадно-смаглявий, підступний, улесливий, наче кіт, із отруйною люб’язністю в голосі. Отже, Ватсоне, ви бачите, що перед нами з’явилися вже дві компанії іноземців: одна — в «Бузковій хижі», друга — у «Високому шпилі», і наші проміжки починають заповнюватись.
Ці двоє, давні й вірні друзі, складають кістяк цього дому; але є там іще одна особа, можливо, ще цікавіша для нас. Гендерсон має двох дітей — дочок одинадцяти й тринадцяти років. Їхня гувернантка міс Бернет — англійка років сорока. Ще там є один відданий лакей. Ця невеличка компанія живе, мов єдина родина: іноді вони подорожують разом, а Гендерсон — відомий мандрівник, увесь час у дорозі. Лише кілька тижнів тому він повернувся до «Високого шпиля» після року мандрів. Можу також додати, що він надзвичайно багатий і легко задовольняє будь-яку свою забаганку. В домі його повно всіляких ключників, лакеїв, покоївок та інших звичних для великої сільської садиби в Англії слуг — ненажер та лінюхів.
Про все це я довідався частково з сільських пліток, частково зі своїх власних спостережень. Немає кращого знаряддя для цієї мети, ніж звільнені слуги з їхніми кривдами. Мені пощастило відшукати одного такого. Я кажу «пощастило», але я не зустрів би його, якби не шукав зумисне. Як зауважив Бейнс, у кожного з нас свої шляхи... На моєму шляху трапився мені Джон Ворнер, колишній садівник із «Високого шпиля», вигнаний через хвилинну примху його владного хазяїна. Зі свого боку він має друзів серед слуг, що живуть у домі, всі до одного тремтять перед своїм хазяїном і ненавидять його. Так я знайшов ключ від таємниць тієї садиби.
Дивні це люди, Ватсоне! Не скажу, що я вже зрозумів там усе, але люди, в усякому разі, дуже дивні. Будинок має два крила, і слуги мешкають в одному з них, а родина хазяїна — в іншому. Між ними немає жодної спільної ланки, крім Гендерсонового лакея, який прислуговує родині за столом. Усе подається до якихось дверей, що з’єднують обидва крила. Гувернантка з дітьми майже не виходить нікуди, окрім садка. Гендерсон ніколи не залишає будинок сам — темношкірий секретар усюди ходить за ним, як тінь. Між слугами побутують балачки, що їхній господар страшенно чогось боїться. «Душу чортові продав за великі гроші, — каже Ворнер, — от і боїться, щоб кредитор по своє не завітав». Ніхто й гадки не має, звідки вони взялись і хто вони такі. Обидва надзвичайно жорстокі. Двічі Гендерсон відшмагав служника нагаєм, і лише тугий гаманець визволив його з-під суду.