Тринадцять градусів на схід від Грінвіча
- Автор: Сичевський Василь Павлович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00091-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча». Краткое содержание книги:
— Звідки ви тут узялися?
Полонені мовчали. Тоді офіцер випив спирт і, засунувши на місце флягу, сказав:
— Вам краще говорити зі мною. Я зараз добрий… Ну? Будете говорити?.. Не бажаєте? Чорт з вами! Посидите під замком, поки повернеться Отто… О-о! Шлезінгер — це вам не Мюллер. Він не буде з вами цяцькатись. У нього школа справжня, гестапівська…
Коли офіцер назвав Шлезінгера, Інгрід якось не одразу зрозуміла, про кого мова. Вона поглянула на своїх друзів, і цей погляд говорив: «Попались ми. Якщо це той самий Шлезінгер — усім нам кінець. Він не подарує того, що відбулося в Налстаді і Глом-фіорді». Треба було щось робити. Скористатись з того, що корветтен-капітан мало цікавиться ними? Спробувати якось виплутатись з цієї історії. Інгрід легенько підштовхнула Ролфа. Але він не зрозумів її, навіть не повернув у її бік голови. Касян погано знає мову. Лише заговорить — вони одразу зрозуміють, що мають справу з росіянином. Тоді Інгрід сама вийшла наперед і спробувала посміхнутися Мюллеру.
— Гер офіцір, ми з Хаммерферста. Пливли за… — вона благально поглянула на своїх супутників.
— За песцем, підказав Касян.
— Так, так — за песцем, — заспішила Інгрід. — Треба ж якось жити, гер офіцір. Це мій брат, а це…
— Ну, звичайно, це чоловік, — закивав неслухняною головою Мюллер.
Інгрід подивилась на Касяна і погодилась.
— Так… Чоловік.
— А я спочатку подумав, що ви — хлопчик, мадам. Ну, добре. — Він важко підвівся, вийшов з-за столу, і тільки тут усі побачили, що корветтен-капітан п'яний як ніч. Похитуючись, підійшов до Інгрід і простягнув руку до її підборіддя, але рука лише в'яло пропливла перед її лицем і впала. Інгрід відсахнулась. Мюллер звів на неї каламутні, в кривавих прожилках очі. Потім важко глянув на Касяна і перевів погляд на Ролфа.
— Ти чоловік? — тицьнув пальцем у груди Ролфа.
— Брат.
— А-а… Ну, зрештою, все одно.
Він довго перекачувався з носків на п'яти, поводив пальцем перед їх носами, щось думав, щось хотів сказати. Крутив опущеною на груди головою і жував дерев'яними губами. Потім довго тер долонями лице і говорив, ніби переконуючи самого себе: — Ні, Густаве, не зараз. Куди вона подінеться? Куди?.. Хто там, ей!
— Слухаю, гер корветтен-капітан, — молоденький лейтенант з хворобливим, вугруватим лицем зробив крок уперед.
Мюллер мотнув в'ялою рукою.
— Всіх під замок! І не спус… не спускати з них очей! — голова його знову впала підборіддям на груди. Він розплющив одне око і ухняпився ним у лейтенанта. — Щоб ні один пес не торкнувся її пальцем! Вона — моя! Спочатку я, а потім хоч всесвітній потоп… Цих обох у підвал! Мене на човен. Ми відпливаємо… Ти залишишся тут, Крафте, і дивись мені. Якщо я тобі ще не одірвав голову, то тепер… Питання є?!
— Ні, гер корветтен-капітан. Проте, може, ліпше було б забрати їх усіх на човен і разом на Лонгірбюен?
— Ти, здається, вирішив командувати, Крафте? Хто тут командир? — Мюллер намацував кобуру пістолета.
— Ви, гер корветтен-капітан. Ви — командуєте, — не загаявся з відповіддю Крафт. Він клацнув закаблуками і витягнувся перед Мюллером, схиливши набік голову, демонструючи свою цілковиту покору.
— То-то, щеня! Виконуй, що наказано, — Мюллер зробив кілька кроків у бік дверей, але ноги його раптом підкосились, і він звалився на лейтенанта. Той ледве встиг підхопити командира підводного човна, інакше той упав би на підлогу.
— Гайнц, Юрген, корветтен-капітана — на причал! — Він передав Мюллера з рук на руки і відійшов у куток, до були розгорнута рація.
— Але ж, пане лейтенант… спробував було заперечити Гіндеман.
— Мовчать! Зв'язок з човном підтримувати безперервно. Зі мною лишається відділення Тонненбаха, решта супроводжують корветтен-капітана.
— А цих? — виступив наперед квадратний і довгошиїй капрал.