Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Алан простягнув Катбертові папірець і ручку. Одним пальцем Берт погладив по голівці голуба, і той відповів тихим туркотінням та стріпнув крилами, наче йому вже кортіло летіти на захід.
— Що писати? — спитав Катберт. — Те саме?
Роланд кивнув.
— Але ж ми бачили незвичні речі! — запротестував Алан. — І ми знаємо, що тут коїться щось дивне! Коні… а на тому маленькому ранчо, що на півдні… не пригадую його назви…
— «Рокінг Ейч», — допоміг Катберт.
— Еге ж, «Рокінг Ейч». Там воли. Воли! О боги, я ніколи не бачив волів, хіба що на малюнках у одній книжці!
— Тебе ніхто не бачив, коли ти дивився на них? — стривожився Роланд.
Алан нетерпляче знизав плечима.
— Не думаю. Хоча погоничі там були. Троє, а може, четверо.
— Четверо, — тихо мовив Катберт.
— …але на нас вони уваги не звертали. Вони не надто на нас зважають, думають, що ми далі свого носа не бачимо.
— Так і має бути надалі, — Роланд переводив погляд з одного на іншого, проте його вираз здавався неуважним, неначе думками він витав десь далеко. Він повернувся, щоб подивитися на захід сонця, і Алан помітив щось на комірі його сорочки. Блискавичним і невловним жестом він простягнув руку й зняв це так, що навіть сам Роланд не відчув. «А Берт би так не зміг», — з неабиякою гордістю за себе подумав Алан.
— Еге ж, але…
— Те саме послання, — наказав Роланд, потім сів на горішню сходинку і втупився поглядом у вечірню червінь на заході. — Майте терпіння, панове Річард Стокворт і Артур Гіт. Щось нам відомо, про щось ми підозрюємо. Але подумайте самі: чи піде Джон Фарсон у таку далечінь, щоб запастись кіньми? Я чомусь сумніваюся в цьому. Я не впевнений. Звісно, коні — цінні, еге ж, так і є… проте я сумніваюся. Тож поки що чекаймо.
— Ну добре, добре, те саме — то те саме. — Катберт розгладив клаптик паперу на поруччі й написав на ньому короткий ряд символів. Це повідомлення Алан зміг прочитати одразу, бо вже бачив цю послідовність, відколи вони приїхали до Гембрі. — «Повідомлення отримано. З нами все гаразд. Доповідати поки нема про що».
Записку вклали до капсули й прикріпили до лапки голуба. Спустившись униз сходами, Алан став біля коня, який досі нетерпляче чекав, коли з нього знімуть сідло, і спрямував голуба до сонця, що вже майже закотилося за обрій.
— Хайл!
Голуб пурхнув у повітря, і за мить його вже не було видно. Тільки стріпнула крилами темна тінь на тлі багряного неба, та й зникла з очей.
А Роланд все сидів і дивився, і з його обличчя не сходив замріяний вираз. І Алан засумнівався в тому, що Роланд прийняв правильне рішення. Засумнівався вперше в житті. Він і гадки ніколи не мав, що таке взагалі можливо.
— Роланде?
— Гммм? — як людина, яку розбудили з глибокого сну.
— Хочеш, я зніму з нього сідло? — він кивнув у бік Вітра. — І обітру.
Відповіді не було довго. Алан уже збирався спитати вдруге, але Роланд нарешті відповів:
— Ні. Я сам. Ще хвилину-дві посиджу, — і далі дивився на сонце.
Алан піднявся на ґанок і сів у крісло. Берт повернувся на своє місце на ящику. Тепер вони сиділи за спиною в Роланда, і Катберт питально зиркнув на Алана, звівши дашком брови.
Замість відповіді Алан передав йому те, що зняв у Роланда з комірця. Попри те, що вже сутеніло, Катберт легко взяв цю тонку річ пальцями, не намацуючи, адже в нього були очі стрільця.
То була довга волосина кольору золотої нитки. З Бертового виразу обличчя він здогадався, що Берт знає, з чиєї голови вона впала. З дня своєї появи у Гембрі вони не бачили жодної іншої дівчини з довгим білявим волоссям. Хлопці зустрілися поглядами. У Бертових очах Алан побачив збентеження і сміх, і того, і того порівну.
Катберт Олґуд підніс вказівний палець до скроні і вдав, що тисне на курок.
Алан кивнув.
Сидячи на сходах спиною до них, Роланд, як і раніше, замріяними очима дивився на захід сонця.
Розділ VIІІ
ПІД МІСЯЦЕМ-ТОРГОВЦЕМ
Містечко Рітці лежало за чотириста миль на заході від Меджису. Рой Діпейп добувся до нього за три дні до того, як у небі зійшов повний Місяць-Торговець, що його деякі ще називали Місяцем пізнього літа, а залишив на день пізніше.
Насправді Рітці було жалюгідною дірою на східному схилі гір Ві-Кастіс, за п’ятдесят миль від розлому Ві-Кастіс. Одна-єдина вуличка цього селища зараз була поорана глибокими борознами від коліс і щонайбільше через три дні після того, як починалися осінні бурі, перетворювалася на озеро багнюки. Там було дві крамниці: «Ведмідь і черепаха», де торгували різним дрібним крамом і куди гірникам забороняла заходити компанія Ві-Кастіс, і крамниця компанії, куди ніхто, крім замазур, не хотів потикати носа. Ще була в’язниця, що також слугувала міською залою зібрань, перед якою стояло щось незрозуміле: чи то млин, чи то шибениця. Кожен із шести шинків був брудніший, гидкіший і небезпечніший за попередній.