Дух животворить… Читаємо Сковороду

Тут доречно завважити, що «осібність» сучасного Сковороді масонства закорінена була в дворянській природі цього руху. Не випадково в Росії до нього, з правила, входили члени родовитих і високопоставлених сімейств — Воронцових, Ґаґаріних, Єлаґіних, Куракіних, Трубецьких, Щербатових; симпатиками й ласкавцями масонів були дехто з найвищих в імперії осіб, прикладом, Пьотр III, Павел І. Сковорода, ясна річ, перебував на протилежному соціально-духовному полюсі. Всупереч наведеній вище думці М. Сумцова, він зріс якраз у зовсім іншій атмосфері, ніж та, що «живила російське масонство», так само, зазначмо, й українське (М. Антоновський, згадувані вже С. Гамалія і В. Томара, Я. Дубянський, П. Лодій, І. Мартос, Г. Орлик, А. Прокопович-Антонський, X. Чеботарьов та ін.), котре не виходило за рамці місцевого, «малоросійського» відгалуження масонства російського, загальноімперського й не було означене «національними рисами малоруського народу», як те здавалося М. Сумцову. Навіть учорашній могилянець, безпретензійний та аскетичний Гамалія, біла ворона поміж своїми московськими «братами», виглядає російським «паном», мало не вельможею порівняно з бездомним мандрівцем, «старчиком» філософом-«мужиком» Сковородою — за його власною самоідентифікацією, правдивим «сином Малоросії» і рідним «племінником України»…

Ще раз повернімося до відтвореної (наскільки повно й точно — то інша річ) М. Ковалинським його бесіди зі Сковородою. Уважний читач напевно помітив, що «мартиністів» згадано тут в одному ряду з іншими «сектами». Напрошується висновок, що критичні судження філософа про масонів, зокрема про їхню «особність», коректним буде віднести назагал до сектантства як конкретно-історичного явища.