Звіяні вітром. Кн. 2

— Не розумію чому.

— Ви ніколи не розумієте, аж поки це не напишуть отакенними літерами й не підсунуть вам під ніс, правда? Якби вони були небіжчики, всі їхні клопоти скінчилися б, і їм не треба було б сушити голови над проблемами, які неможливо розв’язати. Більше того: їхні нащадки пишалися б ними впродовж безлічі поколінь. І ще я чув, що небіжчики — щасливі. А ось Ешлі Вілкс, гадаєте, щасливий?

— Ну, звичайно...— почала вона, але раптом пригадала, який вираз останнім часом був в очах Ешлі, і не договорила.

— Чи ж він щасливий, або Г’ю Елсінг, або доктор Мід? А мій батько а чи ваш — хіба вони були щасливі?

— Ну, може, не такі вже й щасливі, адже вони втратили всі свої статки.

Він засміявся.

— Не в тім річ, що вони втратили статки, моя крихітко. Річ у тім, що вони втратили свій світ, той самий, в якому виросли. Вони мов риба, яку витягли з води, або коти, в яких замість лап з’явилися крила. Їх виховувано людьми певного типу, для виконання певних обов’язків на цілком певних щаблях у громаді. А цей тип людей, ці обов’язки, ці щаблі назавжди відійшли у минуле, коли генерал Лі став під Аломатоксом. Ой Скарлет, облиште цей дурнуватий вигляд! Ну що тепер Ешлі Вілксові робити, коли його домівка пропала, плантацію забрали за податки, а благородні джентльмени йдуть на ринку по двадцять душ на один цент? Чи ж здатен він працювати головою або руками? Закладаюся, що ви весь час зазнаєте збитків, відколи поставили його заправляти тартаком.

— А отже й неправда!

— Дуже приємно це чути. А ви дозволите мені глянути на вашу бухгалтерію якось у неділю ввечері, коли у вас буде вільніше з часом?

— Та йдіть ви під три чорти, і не тільки тоді, коли у вас вільніше з часом! Хоч би навіть і зараз, щоб я вас більше не бачила.

— Моя крихітко, я вже бував у чортів, і у них страшенно нудно. І я не вернуся туди навіть задля того, щоб вам догодити... Ви взяли в мене гроші, коли гостро потребували їх, і вони пішли у вас на діло. У нас була домовленість щодо того, як ці гроші мають бути використані, і цю домовленість ви порушили. Запам’ятайте одне, моя люба ошуканко, надійде час, коли вам знову захочеться позичити у мене грошей. І захочеться дістати ці гроші під неймовірно низький відсоток, щоб придбати собі більше тартаків, більше мулів, набудувати більше салунів. Але вам не бачити цих грошей, як своїх вух.

— Коли мені знадобляться гроші, я позичу їх у банку, тож красно дякую,— холодно відказала вона, хоч груди її аж ходили від ледь стримуваної люті.

— Невже? Ану-но спробуйте. В моїх руках значна частка акцій банку.

— Справді?

— Справді. Добропорядні підприємства також входять до кола моїх зацікавлень.

— Але на одному банку світ не зійшовся.

— Банків справді чимало. А я вже докладу зусиль, щоб ви побігали по них і таки не дістали ні цента. Тож доведеться вам звертатись до лихварів-саквояжників.