ВІльні малолюдці
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-837-8
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «ВІльні малолюдці». Краткое содержание книги:
Хто сказав, що здатною на чари обов’язково може бути лише стара, страшна і злюща карга? Іноді природженою відьмою є кмітлива та допитлива дев’ятирічка. Коли стіни світу брижаться, а загарбники зазіхають на твоє, слід діяти рішуче і захищати рідні землі! Озброївшись самими лише сковорідкою та здоровим глуздом, Тіфані доведеться поборотися з лихими ельфами, які викрадають дітей. А допомагатимуть дівчинці Нак Мак Фіґлі — вільні малолюдці, хвацькі, задерикуваті й охочі до крадіжок, пиятики та бійок. Чудова компанія для майбутньої відьми!
Дорогою додому вона вийшла на вершину пагорба Ковчег неподалік села. Він не дуже високий, не досягає навіть пагорбів навколо ферми і вже точно не рівня горам.
Пагорб дуже… домашній. На вершині є місцина, де нічого не росте, і Тіфані чула історію, мовляв, там герой боровся із драконом, і де пролилася кров бестії, там нічого відтоді не росте. А ще є переказ, буцімто під пагорбом заховані скарби, які той дракон охороняв, а ще одна розповідає, що тут похований король у латах із чистого золота. Багато історій розповідають про пагорб: дивно, що вони його ще не розчавили.
Тіфані стояла на голій землі і дивилася навкруги.
Вона бачила село і річку, їхню ферму і замок Барона, а за полями, які вона добре знала, вона бачила сиві ліси і вересовища.
Вона заплющила очі, а тоді розплющила. Моргнула і знову розплющила.
Ані сліду магічної брами, невидимих будинків чи дивних знаків.
На мить їй здалося, що повітря дзижчить і запахло снігом.
Коли вона прийшла додому, то подивилася у словнику значення слова «вторгнення». Воно означало — вриватися.
«Вторгнення почнеться тут», — так сказала міс Тік.
І тепер з-за верхньої полиці за нею пильно стежили маленькі невидимі оченята…
Розділ 3
Міс Тік зняла капелюха, запхала руку всередину і смикнула за мотузочку. Поклацуючи і поплескуючи, він обернувся на доволі поношеного солом’яного капелюха. Вона підняла з долівки паперові квіти й акуратно прилаштувала їх до капелюха. А тоді сказала:
— Хух!
— Ти ж не даси малій просто так взяти і піти? — спитав ропух, що сидів собі на столі.
— Як так?
— Вона, поза сумнівом, має Перші Погляди і Задні Думки. А це потужна комбінація.
— Вона трохи така всезнайка, — сказала міс Тік.
— Власне. Як ти. Вона тебе вразила, ну зізнайся? Я знаю, що так, бо ти була до неї недобра, а ти така з усіма, хто западає тобі в душу.
— Обернути тебе на жабу?
— Стривай-но, подумаю… — відповів саркастично ропух. — Шкіра краща, ноги — гарніші, шанси на поцілунок принцеси — в сотню разів вищі… так, будь ласка. Я готовий, моя пані.
— Ропух — то ще не найгірша подоба, — сказала міс Тік похмуро.
— Сама якось спробуй, — відповів ропух. — Менше з тим, мала мені сподобалася.
— І мені, — сказала міс Тік квапливо. — Вона чує, що старенька загинула, бо якісь недоумки мали її за відьму, і вирішує стати відьмою, щоб такого більше не повторилося! Чудовисько ричить на неї з річки, а вона гепає його пательнею по голові! Ти чув колись вислів: «Кожній землі — своя відьма»? Ось ця земля має, закладаюся. Крейдяна відьма? Нечувано. Відьми люблять граніт і базальт, тверду породу! Ти ж бо знаєш, що таке крейда?
— Певен, що ти мені зараз розповіси.
— Це шкаралупки мільярдів крихітних безборонних морських істот, що померли мільйони років тому, — вела далі міс Тік. — Це… крихітні кісточки. М’якенькі. Вогкенькі. Сиренькі. Та навіть вапно краще за це. Та вона виросла на крейді і вона… міцна і спритна. Вона вроджена відьма. На крейді! Немислимо!
— Вона гепнула Дженні по голові! — вигукнув ропух. — Та в малої талант!
— Можливо, та цього мало. Дженні не дуже розумна, — відказала міс Тік. — Вона має лиш перший рівень шкідливості. Та й вона розгубилась, опинившись у струмку, адже її домівка — стоячі води. Бувають значно, значно гірші за неї.
— Що це означає — «чудовисько першого рівня шкідливості»? — поцікавився ропух. — Ніколи не чув, щоб так її називали.
— Я ж не лише відьма, я ще й вчителька! — сказала міс Тік, обережно припинаючи капелюха. — Тож я роблю класифікації. Записую все акуратно — двома кольорами, рівним почерком. Дженні — одна з істот, яку вигадали дорослі, щоб віднадити дітей від небезпечних місць, — зітхнула вона. — Якби ж вони тільки думали, перш ніж вигадувати чудовиськ.
— Ти маєш залишитися і допомогти їй, — сказав ропух.
— Але я тут абсолютно безсила, — відповіла міс Тік. — Я тобі вже це казала. Це крейда. І пам’ятаєш того рудоволосого? Нак Мак Фіґель говорив з нею! Застеріг її! Я в житті такого не бачила! Якщо вони на її боці, то невідомо, на що вона ще спроможна!