Жартівники
- Автор: Сивицький Мирослав
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 966-7857-97-2
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Жартівники». Краткое содержание книги:
— А Боже мій! — видихнув Нестор. — Ну перестань, маленька, не плач. Чуєш? Все уже гаразд. Ти в повній безпеці.
Та ці слова лише посилили ридання, вона стягнула з грудей сорочку й стала витирати сльози, що текли, мов два джерельця відкрилось.
— М-мій одяг де?
— Онде, висить на схилі. Ось, зажди, я зараз, — він видряпався прямовисним схилом до порослого мохом пенька, на якому, зачепившись за зламану гілку, теліпалась її одежина. Від неї неприємно тхнуло чимось давно забутим, однак Нестор не придав цьому значення. — А тепер давай помаленьку одягнемося. Ось так… Добре… Тебе як звати?
— Над-дя, — схлипнула.
— Ну ось ми й одяглись. Скажи, тобі ніщо не болить? Ні? Тоді ти герой! Головне, що кісточки усі цілі, а подряпини й синяки зійдуть, як сніг весною. Та все ж давай, спробуємо зараз устати, — він допоміг звестися на ноги.
— Ой! — ступнувши крок, скрикнула Надя і знову сіла.
— Що-о?
— Нога…
Лише тепер Нестор запримітив, що ліва нога почала набрякати в котику.
«Вивих, чи перелом?» — запитав сам у себе, став навколішки і почав обережно промацувати ушкоджене місце.
Дівчина, зціпивши зуби, перестала схлипувати й дивилась на його пальці, що переминали кісточки стопи.
— Так… Добре… Отуг також добре, — мурмотів собі під ніс, радий, що немає перелому лише вивих. — Ану, Надю, приляж на спину. Так… Розслабся… Прекрасно… Тут болить? Ні. А тут?
— Ой!
— Болить? Воно й повинно боліти. Так, маленька, так. Молодчина. Ще трішечки потерпи…
Він вправним і точним рухом шарпонув за ступню, відчув, як хряснув і став на місце суглоб. Дзвінке дівоче «йой-йой» жайвором злетіло угору й відлунило у лісі.
— От і все! Можеш сісти.
— Спасибі, — прошепотіла обезкровленими губами.
— Ти під щасливою зіркою народилась! Упасти з такої висоти, й відбутися лише вивихом ноги та подряпинами.
— Звідки я впала?
— Ти що, нічого не пам'ятаєш?
— Ні-і…
— Он звітам, — Нестор показав пальцем угору, де майже на десятиметровій висоті, виноградними лозинами звисали залишки коріння вирваного куща, з яким вона, мов з гальмівним парашутом, щасливо зсунулась униз на дно ущелини.
Дівчина з недовірою поглянула у височінь, і враз очі помутніли й смертельна білизна стала вибиватись на обличчя.
— Дитино, що ще з тобою? — з тривогою запитав Нестор.
— Зле мені… Голова паморочиться… Нудить…
— З чого б це?
— Від газу… Пшикнув на мене ненормальний «черемхою».
«Черемха»! Ось звідки отой неприємний і такий знайомий запах йшов від її одежини, — враз пригадав Нестор, навіть не подивувавшись звідки незнайомка знає назву цього паралітичного газу, і наказав:
— Ану роздягайся!
— Нащо? — усміхнулася понад силу.
— Подобаєшся ти мені дуже оголена.
— Невже? — спромоглася на більш веселіший жарт. На лице почала вибиватись рожевість, щезла білизна губ, навіть очі, й ті, начебто менше сльозились.
— Роздягайся швидше. Газ просочився у тканину, й тому тебе нудить.
Він розв'язав рюкзак, вийняв нову майку, котру купив у місті для себе.
— На ось, одягни, — подав дівчині, а сам відвернувся. Надійка одягнула майку, що з-за своєї новизни тісно, немов друга шкіра, прилипла до тіла, різко випинаючи усі дівоцькі зваби.
— Новий фасон сукні, — усміхнулась. Кризовий стан минав і у голосі прорізались бадьорі нотки, оживали сльозаві очі.
— Ну, що тобі вже краще. Еге ж? — окинув не хтивим оком гнучку постать. Дівчина справді була прекрасною у цьому дивному вбранні, на тлі зеленої оксамитки долинки, з дзюркотливим струмочком.
— Ти диво, ти досконалий витвір природи… Е-е, ти куди ото? Ану сядь мені зараз! — наказав дивові природи, що злегка накульгуючи намірилось кудись іти.
Вона слухняно сіла. Нестор вийняв з рюкзака, куплені для Софійки, бинти.
— Давай сюди ногу.
— Тебе як звати? — ожилим голосом запитала дівчина, коли Нестор, як цього навчила баба Софійка, туго перебинтував ногу.
— Нестор…
— Літописець?
— Сучасності… А от тепер устань, спробуй іти. Ще кілька кроків… Болить?
— Ані крапелиночки.
— Побалакай мені.
— Ну, трішечки…
— Добре. Через два-три дні зможеш навіть танцювати. А, між іншим, ноги в тебе гарні…
— У мене все класне, — перебила, не давши докінчити думки, — постава, колір очей, стегна, груди… Хіба ти цього не завважив? Це ж стандарт красуні: 90x60x90.
— Ти часом не професійна танцівниця?
— Ні, але моя майбутня професія зв'язана з мистецтвом.