Кінець роману

Звичайно, я пригадав і цього чоловічка, і його засоромленого сина. Під датою «19 січня» (з першого погляду було видно, що 18 січня записано зовсім не важливі спостереження) я прочитав: «Дана особа поїхала автобусом вулицею Пікаділлі-серкус. Видавалася схвильованою. Вулицею Ейр-стрит вона дійшла до “Кафе роял”, де її чекав якийсь чоловік. Ми з сином…»

Він не давав мені спокою.

— Зверніть увагу, сер, почерк інший. Я не доручаю синові писати, якщо йдеться про щось інтимне.

— Добре дбаєте про нього, — сказав я й знову взявся до звіту.

«Ми з сином сіли на софі, близько до цих двох. Очевидно, що дана особа і чоловік перебувають у близьких стосунках, бо поводяться одне з одним безцеремонно й ніжно. Мені здалося, що один раз вони взялися за руки під столом. У цьому я не певен, але ліва рука даної особи і права рука чоловіка опустилися під стіл, а це зазвичай означає таку дію. Після короткої інтимної розмови вони дійшли пішки до тихого й затишного ресторану, відомого відвідувачам як “Рулз”, де вибрали місця не за столиком, а за довгим столом, сіли не на стільцях, а на софі й замовили дві порції свинячих відбивних».

— Невже такі важливі ці свинячі відбивні?

— Якщо хтось часто споживає цю страву, то за такою ознакою його можна опізнати, сер.

— То ви ще не опізнали цього чоловіка?

— Читайте, сер, далі й побачите.

«Те, що вони замовили відбивні, я спостеріг, п’ючи коктейль у барі. Ні від офіціантів, ні від барменки я не зміг щось дізнатися про цього чоловіка. Хоч я ставив запитання знічев’я й недбало, усе одно вони викликали підозру, і я вирішив вийти звідти. Однак, познайомившись із швейцаром театру “Водевіль”, я міг і далі вести спостереження за рестораном».

— Як ви познайомилися? — спитав я.

— У барі «Бедфорд гед», сер, коли ці двоє були зайняті, замовляючи відбивні. А тоді я пішов разом із ним до театру, до службового входу…

— Знаю цей будинок.

— Сер, я старався обмежити свій рапорт до найважливіших речей.

— Слушно.

Далі у звіті стояло: «Пообідавши, ці дві особи пішли разом вулицею Мейден-лейн і розійшлися біля бакалійної крамниці. Я мав враження, що вони дуже зворушені, і мені спало на думку, що, можливо, це прощання назавжди. Тоді це був би, дозволю собі так висловитися, щасливий кінець цього слідства».

Він знову перебив мені читання:

— Пробачте, чи можу я сказати щось від себе?

— Будь ласка.

— Навіть виконуючи службові обов’язки, сер, ми іноді піддаємося впливу емоцій. Мені сподобалася ця жінка… тобто дана особа.

«Я завагався, вибираючи, за ким піти — за чоловіком чи за даною особою, і вирішив, що інструкції не дозволяють вибрати перший варіант. Тому я рушив за даною особою. Вона трохи пройшла в напрямку до Чаринґ-кросс-роуд і видавалася дуже схвильованою. Тоді дана особа зайшла до Національної портретної галереї й перебувала там кілька хвилин…»

— Чи є ще щось важливе?

— Ні, сер. Я думаю, що вона просто шукала, де б їй посидіти, бо потім зайшла до церкви.