Поміж двох орлів
- Автор: Лущик Петр Михайлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7936-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Поміж двох орлів». Краткое содержание книги:
Бажаючи позбутися «опіки» ненависного управителя, п’ятнадцятирічний Тарас зголошується піти у військо гетьмана Станіслава Жолкевського. Сам гетьман усупереч своїм переконанням змушений брати участь у московській війні. Доля зводить Тараса з іще юним Богданом Хмельницьким, а одного разу він навіть рятує від неминучої смерті майбутнього гетьмана України.
Чим далі просувається польське військо в глиб Московії, тим ближчий Тарас до здійснення заповітної мрії — стати крилатим гусаром. Коли ж, здавалося, мета досягнута, він повертається додому...
Жолкевському згадалася його перша зустріч з королем. Після смерті його покровителя, Стефана Баторія, розгорілася запекла боротьба за трон, поки після півроку міжкоролів’я коронний гетьман Ян Замойський, права рука покійного, буквально силою всадився трон сина Катерини Ягеллонки. Проте це не врятувало коронного гетьмана спочатку від немилості, а потім і від опали.
Це сталося в грудні 1587 року під час коронації Сигізмунда Третього. Тоді він, Станіслав, був уперше представлений Божою ласкою королю польському, великому князеві литовському, руському, прусському, мазовецькому, жмудському, інфлянтському, а також спадковому королю шведів, готів і венедів. У тодішній столиці Речі Посполитої Кракові у замку Вавель він уперше побачив Сигізмунда Вазу.
Щойно обраному королю лише недавно виповнився двадцять один рік, і його ще юнацька зверхність явно поступалася перед сорокарічним досвідом королівського секретаря. Видно, саме ця обставина заставила Сигізмунда віддалити від себе досвідченого придворного, лише час від часу викликаючи його для нагальних справ. Дотримуючись давно перевіреного принципу — «Від служби не відмовляюсь, служити не нав’язуюсь!», він, Жолкевський, оселився тут, у селі Винники.
Дуже скоро король Сигізмунд переконався, що без військового досвіду польного гетьмана він не обійдеться. Через сім років той очолив польські війська, що їх Сигізмунд направив на придушення повстання Наливайка. Потім був похід проти шведів, котрі відмовили Сигізмунду у праві на свій трон. Два роки тому він розбив заколотників Зебжидовського, що виступили проти самого короля.
Високо оцінюючи військові здібності Жолкевського і використовуючи їх, король Сигізмунд III, тим не менше, намагався тримати його подалі. Зрештою, це було обопільне бажання: у проміжках між походами Жолкевський устиг побудувати місто.
Роздуми Жолкевського перервав прихід Яна Тарнавського. За відсутності старости Михайла Хмельницького той виконував його обов’язки.
— Пані сказала, що ви мене чекаєте, — сказав він.
— Так, прошу сідати.
Тарнавський сів у запропоноване у крісло.
— Знову прийшов лист від короля, — почав Жолкевський.
— Мені знову їхати до його величності?
— На цей раз поїду я сам. Відчуваю, що цього разу не відмовитися. Але й не хочу поїхати до Сигізмунда і просто прийняти командування над його військом.
Тарнавський уважно слухав.
— Як іде набір війська?
— Уже набрали п’ять сотень з усіх земель. Гадаю, такими темпами наберемо ще стільки ж.
— У короля я спробую домогтися платні воїнам, — продовжував гетьман. — Повідомте рекрутам, що король плататиме їм по двадцять золотих.
— Вашмость, місцеві управителі невдоволені, що ми забираємо чоловіків від роботи.
— Нехай викручуються якось. А ректрутів потрібно навчити хоча б стріляти з мушкетів і призвичаїти з ними ходити. Це ваша робота, поки я не повернусь.
— Коли вас чекати?
— Не знаю, але розраховуйте до дня апостолів Петра і Павла. Правда, знаючи непередбачуваність його величності, ні в чому впевненим бути не можна.
Станіслав Жолкевський підвівся.
— Що ж, пора їхати, — сказав він. — Я на вас покладаюся.
— Будьте певні, вашмость, до вашого повернення все буде зроблено.
Того ж дня з Краківської брами Жовкви виїхала запряжена цугом карета. Спереду і позаду карети їхали зо два десятки вершників — польний гетьман Станіслав Жолкевський покидав своє місто.
А вже надвечір наступного дня він в’їжджав у Люблін. Там, у королівському замку, його зустрів Лев Сапіга[13], великий канцлер Речі Посполитої.
— Із щасливим прибуттям! — усміхнувся він. — Його величність король не сподівався...
— Що я приїду? — усміхнувся Жолкевський.
— Приїдете так швидко.
— Його величність тут?
— Так, приїхав зранку. Його величність вже декілька разів справлявся про вас.
— Що ж, готовий постати перед королем хоч зараз.
— Цього від вас не вимагається, вашмость! — усміхнувся Сапіга. — Завтра після відправи його величність збирає всіх вельмож на нараду.
— Хто ще приїхав? — поцікавився Жолкевський.
— Староста Веліжський, воєвода Брацлавський (при цьому обличчя Жолкевського скривилося), конселян Перемишльський (у Жолкевського від подиву брови піднялися вгору), ви, я.
— Все-таки його величність остаточно вирішив піти на Москву?
— У принципі, так. Звичайно, його величність ще раз вислухає всі думки, у тому числі і вашу.
«Це, звичайно, так, але з усіх присутніх лише у мене своя, відмінна від короля, думка», — подумав Станіслав Жолкевський, але не сказав нічого.
13
Лев Сапіга (1557—1633) — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського і Речі Посполитої, великий канцлер литовський.