Поміж двох орлів
- Автор: Лущик Петр Михайлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7936-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Поміж двох орлів». Краткое содержание книги:
Бажаючи позбутися «опіки» ненависного управителя, п’ятнадцятирічний Тарас зголошується піти у військо гетьмана Станіслава Жолкевського. Сам гетьман усупереч своїм переконанням змушений брати участь у московській війні. Доля зводить Тараса з іще юним Богданом Хмельницьким, а одного разу він навіть рятує від неминучої смерті майбутнього гетьмана України.
Чим далі просувається польське військо в глиб Московії, тим ближчий Тарас до здійснення заповітної мрії — стати крилатим гусаром. Коли ж, здавалося, мета досягнута, він повертається додому...
— А, старий знайомий! — вигукнув Михайло Хмельницький. — Змушений визнати, що твоя риба була чудова.
Тарас скромно мовчав.
— Я підозрюю, що цього разу не риба привела тебе сюди, тим більше, що я її не бачу, — продовжував Хмельницький і несподівано запитав: — Ти вирішив?
— Так, — відповів Тарас. — Я хочу до війська.
— Зрозуміло. А можна поцікавитися, що підштовхнуло тебе до цього? Війна — нелегка справа. Там можуть убити, покалічити.
— Зате там не буде нашого управителя, — буркнув Сопоха.
Михайло Хмельницький усміхнувся.
— Ах он у чому річ! Хоча ти і не перший, хто тікає до війська від управителів. Що ж, якщо ти твердо вирішив служити у війську його вельможності — приходь у п’ятницю сюди, до замку. Писати вмієш?
— Так.
— Можливо, це знадобиться тобі. Може, хочеш щось запитати?
— Якщо можна... Це правда, що мені вже не треба йти на будівництво костелу?
— Правда. Нехай управитель тебе кимось замінить, — повідомив Хмельницький.
Тарас на прощання поклонився і попрямував до воріт замку. Йому хотілося від радості бігти, але, побачивши самотню постать Мошка, а біля нього — групу односельців, йшов поволі. Він бачив, як не терпиться управителю дізнатися про наслідки його візиту до гетьмана і, головне, чому цей нахаба не покараний, але задовольняти свою допитливість не спішив.
— Ну? — нетерпляче запитав Мошко, коли Тарас зупинився перед ним. — Поговорив із паном гетьманом?
— Поговорив, — відказав Тарас. — Слухай мене уважно, Мошку, щоб не переплутати. Я записався до війська його вельможності пана гетьмана. Більше повинність відробляти не буду, щоб ти знав.
Він упевнено тримався в розмові з управителем на «ти». Та й Мошко на це не звернув уваги. Від несподіваної новини він втратив дар мови. Коли ж здатність говорити повернулася, першими словами були: «А ким же я тебе заміню?»
— А ким хочеш! — махнув рукою Тарас. — Ні мене, ні мою матір більше не чіпай. Хочеш — сам іди носити каміння!
Тарас залишив Мошка самого із своїми роздумами, а сам підійшов до односельців, котрим також не терпілося дізнатися подробиці.
5
Реґіна Жолкевська обережно прочинила двері. Гетьман сидів у кріслі біля вікна і задумливо дивився на порослу модринами гору. В руці білів аркуш листа.
Почувши скрип дверей, Станіслав Жолкевський повернув голову.
— Мені сказали, що прибув посланець короля, — мовила підступаючи дружина.
— Так, прибув, — підтвердив чоловік. — Присядь коло мене.
Реґіна сіла у крісло навпроти.
— Якісь погані новини? — запитала вона.
— Якщо вважати війну поганими новинами, то так. Сигізмунд остаточно визначився щодо походу на Московію і наказує мені прибути до нього у Люблін у день Святого Духа.
Для Реґіни військові походи чоловіка не були чимось неймовірним, але йому вже перевалило за шістдесят — не найкращий вік для війни. Неначе вгадавши думки дружини, гетьман мовив:
— Мою попередню відмову, яку я відправив із Тарнавським, посилаючись на мій вік, король вважав недостатньо вагомою причиною не йти на війну. Тому цього разу я навіть не писатиму відповідь. Поїду сам.
— Коли? — запитала дружина.
— Сьогодні.
— Ян поїде з тобою?
— Не сьогодні. Судячи з того, як довго король сидів у Кракові, не наважуючись переїхати навіть у Люблін, ця справа затягнеться на все літо. Ян ще встигне приєднатися до мене. Але перед тим, як поїхати, я хочу поговорити з тобою.
— Я слухаю.
— Нехай все іде, як ішло донині, — говорив гетьман. — Не знаю, наскільки затягнеться війна, але парафіяльний храм будувати треба. Паоло Дукате залучив до справи Амвросія, не заважай їм — нехай роблять, що знають.
— Та я нічого не тямлю в архітектурі! — вставила Реґіна.
— Тим більше. Я пообіцяв православним посприяти будівництву їхнього храму — нехай почекають. Повернуся з Москви — вирішу, як бути. Та й, зрештою, ми ще зустрінемось до походу — буде час обговорити деталі. А зараз розпорядися, щоб приготувалися до подорожі. І знайди Тарнавського. Він мені потрібен.
Дружина покинула зал, і гетьман знову залишився один серед дорогих меблів, живописних полотен майстрів з Італії, Франції, Голландії, серед колекцій медалей, монет, географічних карт — всього, що він сам дбайливо збирав усе своє життя.
Жолкевський ще раз вчитався у послання короля. Сигізмунд звертався до нього не до як підлеглого, але як до рівного собі, неначе і не було між ними напруги. Такий тон — як рівний рівному — повторювався щоразу, коли його величності була потрібна допомога гетьмана — то силою, то військовим талантом.