Книга дивних нових речей

— То що ж таке АМІК насправді?

Водій стенув плечима.

— Сьогодні що більша компанія, то менше зрозуміло, що вона робить. Були часи, коли автомобільні компанії виготовляли автомобілі, а вугледобувні добували вугілля. Тепер усе не так. Запитай аміківців, на чому вони спеціалізуються, і тобі відкажуть щось таке: на логістиці, на управлінні персоналом, на розробленні широкомасштабних проектів.

Огидно булькаючи, водій висмоктав крізь соломинку останні краплі фруктового напою.

— Але звідки в них гроші? — запитав Пітер. — Уряд же не фінансує їх.

Шофер насупився. Він мав пересвідчитися, що вони у правильному ряді, а Пітер відволікав його.

— Інвестиції.

— Інвестиції в що?

— Багато в що.

Пітер прикрив очі однією рукою: від сліпучого сяйва боліла голова. Він пригадав, що на одній із перших співбесід, коли ще поруч сиділа Беатріс, він запитав те саме у своїх співрозмовників з АМІК.

— Ми інвестуємо в людей, — відповіла елегантна жінка, струснувши своєю майстерно підстриженою сивою гривою й поклавши худорляві витончені руки на стіл.

— Усі корпорації так кажуть, — зауважила Беа трохи неввічливо, як на нього.

— Ну, ми справді так робимо, — сказала старша жінка. Її сірі живі очі зблискували щирістю й розумом. — Нічого не можна досягнути без людей. Без особистостей, унікальних особистостей із винятковими вміннями. — Вона обернулася до Пітера. — Ось чому ми розмовляємо з вами.

Він усміхнувся: так хитромудро було побудовано цю фразу. Її можна було сприймати як лестощі — із Пітером розмовляють, адже було очевидно, що він один із цих виняткових людей — або ж це могло бути попередження про відмову — вони розмовляють із ним, бо повинні підтримувати свої високі стандарти, яким він не відповідає, і через це його зрештою буде визнано непридатним до цієї роботи. Хай там як, а одне стало зрозуміло напевне: усі їхні натяки на те, як чудово працювали б вони разом, якби на цю місію відправили їх обох, розсипалися, немов крихти печива, і зникли на килимі.

— Однаково котрийсь із нас мусить зостатися доглядати за Джошуа, — сказала Беа, коли пізніше вони обговорювали це. — Було б жорстоко лишати його так надовго. А ще ж є наша церква. І будинок, витрати на нього. Мені не можна кидати роботу.

Усі ці хвилювання були обґрунтованими, хоча передоплати від АМІК, хай і невеличкої частини від повної суми, вистачило б на цілі гори котячого корму, оплату рахунків за опалення, і ще й залишилося б заплатити сусідам, щоб ті наглядали за будинком.

— Просто було б добре, якби мене теж запросили, ось і все.

Атож, це було б добре. Але вони ж не сліпі — вони не можуть не бачити, який подарунок робить їм доля. Пітера вибрали з-поміж багатьох інших, яким відмовили.