Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919
- Автор: Капустянский Николай
- Год: 1946
- Язык: украинский
- Год: UNRRA Team 1066
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919». Краткое содержание книги:
Директорія, як речник і оборонець суверенности України була перешкодою до реалізації цих плянів і рішень Франції. Тому і важко було французьким політикам на Україні найти спільну мову з відпоручниками Директорії, особливо в перші місяці.
На початку грудня прибулив Одесу два французькі воєнні кораблі. В середині цього місяця наспіли до Одеси перші французькі транспорти з військом. Командувач ген. Боріюс пропонував українському гарнізонові залишати Одесу і передав добровольцям адміністрування в місті.
В середині січня вивантажився новий десант (французька див. на чолі з ген. д'Ансельмом). Він запропонував українцям відвести свої частини на лінію Тираспіль-Бірзула-Вознесенськ-Миколаїв-Херсон, звільнивши цей район для французів. Директорія, що шукала згоди з Антантою, погодилася з цією пропозицією. Пертрактації з французами в Одесі, особливо спочатку, не дали позитивних вислідів. Бож вимоги французів усунути з Директорії Винниченка, Петлюру і голову Уряду Чеховського та підпорядкувати українські збройні сили зверхній кермі добровольців і т. ін., були не до прийняття і серед українцiв викликали огірчення і почуття образи, що дуже болюче відчула наша південна група, а найбільше запалився емоційний отаман Григор'їв. Він був виразником і, ми сказали б, «рупором» змінливих настроїв селянства на Херсонщині. В Києві в Штабі Армії ми читали звіти й гострі телеграми Отамана Григор'єва, в яких він, повідомляючи про свої блискучі перемоги над добровольцями, обурювався на політичні потягнення французів і палав бажанням «вразумити» їх.
Нарешті зовсім несподівано в тяжкий момент відвороту наших військ за Дніпро, отаман Григор'їв, порозумівшися з большевиками, завдає сильний удар по нашому правому крилі і тилу в напрямку Знаменка-Єлисавет. Вся Херсонщина і частина Катеринославщини переходять до його рук. Ми відкидаємо наше праве крило фронтом на південний схід і зупиняємо дальший наступ Григор'єва (Н-ком його Штабу був відомий отаман Юрко Тютюнник).
На північному фронті (група Оскілко) небезпечний нагальний наступ червоних пощастило затримати і навіть дещо відкинути назад контрударом резервів, що були тут скеровані Штабом Армії з Дністровського фронту і вчасно наспіли. Хоч ворог і залишився в Сарнах та Коростені, але він знесилився і перейшов до оборони. Для зміцнення цієї групи Штаб Армії надіслав на становище Начальника Штабу колишнього генерала Генерального Штабу Агап'єва, бож отаман Оскілко не міг дати собі раду, хоч мав і великі амбіції, але малий досвід (прапорщик запасу).
Далеко гірша створилася ситуація в центрі (східній фронт). Кістяком оборони на важливому напрямкові Київ-Фастів-Козятин-Вінниця був Корпус Січових Стрільців. На жаль, перевтома від майже безпереривних 4-місячних боїв (повстання проти Гетьмана та оборона Києва проти большевиків), а головно моральна депресія від активної ворожости збольшевізованого населення до війська Директорії погрожувала при дальшій боротьбі на бойовому фронті можливою деморалізацією Січовиків – цієї дотепер найміцнішої та твердої в боях частини. Тому необхідно було хоч-не-хоч дати Січовикам принаймні короткий відпочинок для поповнення, і переорганізації. Конечність цього була категоричною вимогою От. Коновальця та його Штабу. (Нарада в Козятині 21-го лютого). Врешті Січові Стрільці відійшли в район Проскурова в резерву Штабу Армії. Ця обставина значно погіршила нашу відпорність на східньому фронті.
Правда, для оборони цього важливого напрямку були нами розгорнуті і скупчені вистарчаючі по кількості сили, 3 див. піхоти, багато окремих відділів і повстанчих загонів. Одначе значна їх частина була здеморалізовна (вони не виявляли охоти до боротьби на фронті, а іноді й переходили до ворога). Положення на Східньому фронті яскраво ілюструє звіт Начальника оперативного відділу полк. Решке. Наведу витяги з нього:
«З дня мого перебування в Штабі Східнього фронту (7. березня 1919 р.) частина цього фронту і всі органи керування переживали надзвичайно тяжкий час … Після того, як Корпус Січових Стрільців мав неуспіхи під Козятином… деморалізація війська набрала в той час таких розмірів, що порушення і невиконання бойових наказів з боку цілих частин було звичайним явищем. Так, наприклад: 5 березня частини 55. піш. полку розбіглися, а більша частина козаків перейшла до ворога, 60-ий і 53-ий полки за невиконання наказів були обезброєні. 59-ий полк по відомостям вирізав більш ніж 10 своїх старшин. 10-го березня легко-гарм. полк Сірожупанників самовільно вирушив до Новгороду-Волинського… 16-го березня гарматчики батареї 3-го Чорноморського полку перейшли на бік ворога. Теж зробила майже половина 58-го піш. полку. Кінний полк Козир-Зірки покинув своєвільно позицію… Постійна відсутність звязку з підгрупами й окремими частинами, що було наслідком роботи ворога, а також наслідком роботи місцевих большевиків серед селянства, яке вороже ставилося до нашої армії, разом з іншими, були загальними причинами, що змушували нашу армію до відвороту».