Людина і зброя
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Людина і зброя». Краткое содержание книги:
- Боронитимем вас, аки леви.
- Отакі хлопці, - бойовито сказав досить-таки миршавий з виду Підмогильний, - та ми як підемо, та ми як вдаримо - пір'я з них полетить!
- Панічного жаху на них нажене ось маестро Духнович, відомий наш фахівець з тактики і стратегії, - зауважив Лагутін, і всі засміялись, згадавши безкінечні конфлікти Духновича з військовою кафедрою.
- Розкажи, Мироне, - обіймаючи Духновича за плечі, сказав Степура, - як тебе баби сьогодні схопили на Чернишевській.
- Та було, - підтвердив Духнович. - За парашутиста прийняли, за перевдягнутого арійця. Просто дивно. Дівчата, ну який з мене арієць? Скоріш навпаки. Рябий. Рудий. Чи, може, за це й накинулись? Рудих чомусь не люблять…
ѕ Ти вже себе не паплюж так, ѕ сміючись, сказала Мар'яна. - Ти ж у нас гарний! Брови он які, мов пушок, на курчаті! І всі ви сьогодні гарні, навіть Степура - грайливо перевела вона очі на Степуру, який аж почервонів при цьому. - Тільки чого ж стоїмо? Ходім те! - сказала вона і підхопила одною рукою свого Славика, другою Степуру.
Просторий, залитий сонцем майдан Дзержинського широко, вільно стелиться перед ними.
Взявшись попід руки, впереміжку дівчата й хлопці рушають вони серединою майдану, мов степом. Ідут як не раз ходили тут на демонстраціях і на прогулянках вечорами, цілою вервечкою, з сміхом та жартами. Як добре, коли почуваєш, що зробив саме те, що слід було зробити, що можеш тепер відкрито глянути кожному зустрічному у вічі!
Сонце стоїть високо, сипле рясним промінням у відкриті юні обличчя. Ясніє небо, те небо, в якому понад два десятиліття не вибухали снаряди, не свистіла шрапнель, не було нічого, крім птахів та райдуг високих. І щоб оце небо та почорніло? Димом взялося б та спалахами пожеж?
Ідуть і твердо відбивають кроки по бруку парусинові студентські черевики, і дівчатам передається певність, що, доки є на світі оці їхні чубаті хлопці-волонтери, не ступить нога чужинця на цей майдан, широкий та світлий майдан їхньої юності, яким вони так пишаються, що він найширший, що він найбільший з усіх майданів Європи!
Глава 6
На Басейній біля зупинки, де Духнович зостається чекати трамвая, гурт їхній зустрічає Адміністратора, ѕ так вони називають між собою Михайла Штепу, - який перебуваючи в контакті з театральними адміністраторами, розповсюджує у вільний час квитки по підприємствах, організовує культпоходи і має від цього якийсь там зиск.
Зараз він іде складати середні віки. Що б не сталося, а він матрикул в зуби, шпаргалки в кишені і чеше до професора: хоч на трійку, аби скласти.
ѕ Ну знову ж провалишся, - каже Таня.
- Звідки такі проґнози? - посміхається Штепа своїми вивернутими губами. - Чи то просто так хочеш?
ѕ Та й хочу.
Таня не терпить цього Штепи, дарма що в гуртожитку він мешкає з Богданом в одній кімнаті. Тихий, чистенький, прилизаний, а на тім'ї вже лисина просвічує. Галстучок завжди ідеальним вузликом, на устах ніколи не зникаюча усмішка, вірніше, не усмішка, то просто верхня губа в нього так вивернута, що здається, він до всіх і до всього посміхається. Він і зараз усміхається до хлопців, хоч не розуміє ні їхнього настрою ні їхнього хвилювання.
Штепа в райком з нами не пішов. Вранці, коли Таня забігла в хлопчачу кімнату, застала там Штепу одного. Стояв біля гардероба перед дзеркалом і спокійно вив'язував, вимучував на горлі свою тоненьку оцю краватку. Запитала, де Богдан.
- Богдан відчув у собі Мініна або ж Пожарського, - не припиняючи свого заняття, відповів їй Штепа. - Поніс у райком здавати свою відстрочку, а разом з нею, може, й свою буйну голову.
- А ти?
- Я не комсомолець, ти ж знаєш… Зостануся разом з вами кінчати університет, хай мені буде гірше.
Зустрівшись тепер з хлопцями, він не почуває перед ними найменшого сорому, хоч мав би почувати.
- Так, так, волонтери, - простодушно роздає він свої усмішки то одному, то другому. - І ти теж записався? - насмішкувато звертається він до Духновича.
- Грішний, батюшко: записався.
- О, хвалю, хвалю.
- А чого ж тебе там не було? - суворо запитує Штепу Ольга.
- Та я ж не комсомолець, - знову заводить він своєї. - Переросток я, чи як це по-вашому?
- Скоріше недоросток, - грубо зауважує Мар'яна.
- Ну й оса! - примирливо осміхається Штепа і їй.
- Я щось не пригадую: чи ти був коли-небудь в комсомолі? - здивовано запитує Підмогильний.