Лев, Чаклунка і стара шафа

Діти вражено перезирнулись.

— Не знаю, чи мені так уже тут подобається, — сказала Сюзан.

— Хто ця королева, Лю? — спитав Пітер. — Ти щось чула про неї?

— І зовсім вона не королева, — відповіла Люсі, — а страшна відьма, Біла Чаклунка. Всі лісові мешканці ненавидять її. Вона зачарувала цілу країну і тепер тут завжди зима, але ніколи не настає Різдво.

— Не знаю, варто… чи варто нам іти далі, — мовила Сюзан. — Кажу, тут не так уже й безпечно, в будь-якому разі, не виглядає, аби нам було дуже весело. І з кожною хвилиною стає холодніше, і ми не взяли зі собою ніяких харчів. Може, повернемось додому?

— Але ж не можемо, — вигукнула Люсі, — невже ти не розумієш? Ми не можемо вернутися додому після того, що сталося. Це через мене бідний фавн втрапив у халепу. Він сховав мене від Чаклунки і показав дорогу назад. Оце і є переховування ворогів королеви та приятелювання з людьми. Ми просто мусимо спробувати його визволити.

— Ага, багато ми зробимо, — кинув Едмунд, — коли навіть не взяли собі їсти.

— Та замовкни, ти! — вигукнув Пітер, який усе ще був сердитий на Едмунда. — Що думаєш, Сюзан?

— На жаль, мені здається, що Лю має рацію, — відповіла Сюзан. — Я не хочу йти далі і багато віддала б, аби ми сюди ніколи не потрапляли. Але, відчуваю, треба спробувати якось допомогти панові Як-там-його-звати — маю на увазі фавна.

— Я теж так думаю, — мовив Пітер. — Мене тільки турбує, що в нас нема що їсти. Я би казав повернутись назад і набрати чогось із комори, але не знаю, чи схочемо ми повернутися у цю країну знову, коли вже звідси виберемося. Гадаю, треба йти далі.

— Так, — разом відповіли дівчата.

— Якби тільки знати, куди того бідолаху запроторили! — зітхнув Пітер.

Вони ще стояли, не знаючи, що діяти, коли раптом Люсі скрикнула:

— Гляньте! Бачите отам малинівку з червоними грудьми? Це перша пташка, яку я тут побачила. Цікаво, чи розмовляють птахи в Нарнії? Бо виглядає, ніби вона хоче нам щось сказати.

Дівчинка підняла голову і звернулась до пташки:

— Коли Ваша ласка, чи не сказали б Ви нам, куди забрали фавна Тамнаса?

Вимовивши це, Люсі зробила крок до малинівки. Пташка тут же спурхнула, але сіла на сусіднє дерево, а далі дуже уважно подивилась на них, немовби розуміла все, що вони говорили. Четверо дітей, наче заворожені, ступили кілька кроків за нею. Малинівка перелетіла на наступне дерево і ще раз уважно на них глянула. Ви напевно ніколи не бачили малинівки з такими ясними очками і з такими червоними грудьми!

— Знаєте що? — сказала Люсі. — Мені здається, вона запрошує нас іти за нею.

— Мені теж так здається, — підтримала її Сюзан. — Як гадаєш, Пітере?

— Що ж, можна спробувати, — відповів Пітер.

Виглядало, що малинівка чудово все зрозуміла. Вона перепурхувала з дерева на дерево, тримаючись на кілька кроків попереду дітей, щоб вони могли йти за нею. Шлях яким вона їх вела, поволі спускався вниз. Малинівка знову й знову сідала на якусь гілку і сніжинки сипались на землю. Невдовзі хмари на небі розійшлися, виглянуло зимове сонце і сніг навколо заблискотів сліпучими переливами. Діти йшли вже десь більше як півгодини. Дівчатка були попереду й Едмунд звернувся до Пітера: