Лев, Чаклунка і стара шафа

Тепер жодного сумніву у цьому не було. Четверо дітей стояли, кліпаючи очима від несподіваного денного світла. Тут була зима. Позаду висіли шуби, а попереду перед дітьми немов завмерли дерева, геть накриті снігом.

Пітер рвучко обернувся до Люсі.

— Вибач, що я тобі не вірив, — сказав він. — Вибач. Ось моя рука: мир?

— Мир, — відповіла Люсі і вони потиснули одне одному руку.

— Так, — промовила Сюзан, — і що нам робити далі?

— Що робити? — перепитав Пітер. — Як що? Іти в ліс, що ж іще?

— Ух, — сказала Сюзан, притупуючи ногами, — а тут холодно. Як гадаєте, може, варто вдягнути шубки?

— Але ж вони не наші, — завагався Пітер.

— Я впевнена, що ніхто нас не сваритиме, — сказала Сюзан. — Ми ж не винесемо їх із дому, ба навіть не будемо витягувати зі шафи.

— Я й не подумав про це, Сю, — сказав Пітер. — Звичайно, в такому разі можна взяти. Ніхто не скаже тобі, що ти поцупила шубу, якщо вона висітиме в шафі. Та й уся ця країна, напевно, міститься у шафі.

Те, що запропонувала Сюзан, було дуже доречним, отож діти відразу повбиралися. Шуби були завеликі і сягали аж до п'ят, відтак скидалися радше на королівські мантії. Зате усім стало набагато тепліше. Ну а ще, розглядаючи один одного, вони подумали, що тепер їхні строї більше пасують до місця, де вони ото опинилися.

— Ми можемо бавитися у дослідників Арктики, — сказала Люсі.

— Тут і без забави усе таке цікаве, — відповів Пітер і перший рушив углиб лісу. На небі зібралися важкі темні хмари: здавалося, ось-ось почнеться хурделиця.

— Слухайте, — раптом озвався Едмунд, — аби вийти до ліхтаря, треба взяти трохи ліворуч.

Едмундові-бо на цей момент геть вилетіло з голови: він же мав удавати, буцім ніколи не бував у цьому лісі! І не встиг він ще й доказати до кінця, як зрозумів, що спалився. Всі стали мов укопані і вражено видивились на нього. Пітер присвиснув.

— Значить, ти справді тут був, — сказав він. — Лю говорила, що зустріла тебе тут, а ти зробив з неї брехунку.

Запала глибока тиша.

— От в'їдливий тхір! — здвигнув плечима Пітер і замовк Дійсно, що тут іще скажеш? Через якусь хвилину вся четвірка рушила далі. Лише Едмунд бурмотів собі під ніс:

— Гаразд, я віддячу вам за все, ви, купа самозакоханих вар'ятів.

— Куди нам усе-таки йти? — спитала Сюзан радше аби змінити тему.

— Я гадаю, що Лю могла би бути за провідника, — відповів Пітер. — Чесне слово, вона на це заслуговує. Куди ти нас поведеш, Лю?

— Давайте навідаємо пана Тамнаса, — запропонувала Люсі. — Це той милий фавн, про якого я вам розповідала.

Усі погодились і жваво рушили, гупаючи ногами. Люсі виявилася добрим ватажком. Спочатку дівчинка не була певна, чи зможе відшукати дорогу, але ось упізнала покручене дерево в одному місці, а згодом пеньок ув іншому і вивела їх туди, де серед горбів у маленькій долинці мешкав пан Тамнас. Мандрівники підійшли до дверей печери, проте там їх підстерігала прикра несподіванка.