Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
«Святий Петро пасе вівці», — говорили старі люди. Ті хвилі дійсно подібні до руху отари овець.
В гарячім степу тихо, малолюдно. По баштанах при куренях — діди-сторожі. Бережуть кавуни, дині, огірки, кабаки од птиці. Люди можуть всім користатись, діди раді почастувать каждого, щоб в самоті побалакать.
В сухій траві життя йде своїм правом. Ось малесенька сіра курочка-перепілка пробирається між стеблом. За нею точаться кругленькі малюсінькі сірі м'ячики. В повітрі гострий крик смерті! Завмерла перепілка, скам'яніли, злились з землею кільканадцять її діток… Непомітні вони в натуральнім замаскуванні. Пролетів кібець, пронеслась смерть над дрібними пташиними і звіринками. Найменше порушення не убереже од гострих кігтів і всевидючих очей малого хижака!
Цим разом минуло лихо, по-своєму одізвались перепілка і повела десь в просо струмочок оживших дітей.
Появляється тінь над завмерлим гарячим степом. Робе круги щонижчі і падає в якесь провалля чи байрак.
Не пройде кільканадцять хвилин, як в той байрак злетиться ціла громада шулік (каня). Це санітари степу.
Перший побачив лежачу тварину. Жива чи мертва? Ще придивився і переконався, що мертва, кинувся вниз — має чим поживитись. Інші шуліки за десятки кілометрів спостережуть характерний рух першого вниз і злетяться, певні, що буде щось і для них з'їсти.
Небагато часу пройде, як з падлини зостануться самі кості. А ще за день-два будуть блищать одполіровані найдокладніше, без атому м'яса, жил і жиру. Муравки візьмуть своє.
Проїде віз часом. По конях зостанеться гній. Одразу там впадуть чорні жуки. Великі це труженики! Нароблять вони круглих, досить великих кульок і починають котить в різні сторони, далеко од дороги. Один спереду на себе, другий попихає. Виберуть підходяще місто і починають вигрібать досить глибоку норку. Працюють при тім на зміну, послуговуючись твердою роговою пластинкою з зубцями над ротом.
В готову дірку впихають кульку, загрібають, маскують і летять робить другу порцію. Спішать, щоб інші не розтягли. Пізніше всередині кульки виросте потомок, забезпечений харчами на потрібний час.
Де трава низька, рано можна побачить росу на густій сітці павутиння, в формі широкої лійки. Дірка цієї лійки глибоко входе в землю. Спішить десь працьовитий жук, не спостережеться, звалиться в лійку, вигрібається, трясе павутиною.
З дірки вискакує великий павук-тарантул, вбиває в нещасного жука міцні щелепи, убиває ядом. Висмокче свою здобич і викине геть за лійку порожній панцир. Павутиння липне до всього, що впаде: комаха, муха, бджола. Всі стають поживленням чатуючого хижака.
Для людини тарантул також небезпечний! Пам'ятаю, як був малим хлопцем 4–5 літ, вечором прибігла з плачем моя опікунка Оксана.
Вийшла босо на толоку і укусив її в великий палець павук. Піднялась тривога, послали по «знаючого» діда Лушпія. Палець був напухший, червоний. З страху чи болю плакала Оксана. Дід прибув дуже скоро, оглянув палець, перев'язав рушниками ноги вище ступені і під коліном, теплою водою з зіллям, що приніс з собою, промив ранку, трохи ще надрізав, перехрестився і почав висмоктувать та спльовувать кров'ю. Щось при тім мурмотів — «шептав».
Потім промив ще раз ранку виваром, зав'язав полотняним шматом. Заявив, що все гаразд, а треба промивать одваром ранку яких два дні. Добре під'ївши і підпивши, одержав гонорару два срібних карбованці: «Будуть нові штани!»
Дід Лушпій запав назавше в пам'ять. Велика, як макітра, і цілком лиса голова, малі, близько посаджені очі, великий довгий ніс, широкий на трохи піднесенім кінці, брови як кущі, вуси щетинясті, довгі, повне червоне лице. Завше чисто убраний, поважний, будив поважання, а у мене — цікавість і страх.
Ходив з грушевою палицею повагом, якби одміряв шаги. Завше в чумарці. Зимою в теплій, літом в легкій.
Рано другого дня Лушпій прийшов, змінений до невпізнання. Половина лиця припухла, око як щілина, рот перекошений, сивий вус стирчить наперед угору!
Оказалось, що в куточку рота мав дід ранку — заїду. Там попала частинка яду і так його обрядила!
Достав на промивання пляшку горілки, немалий кусок сала, паляницю хліба, часнику і карбованця: «Буде і на жилетку!»
Подякував і пішов прямо в садок. Там, під грушею, прослав на траві чумарку, поставив пляшку, сало, хліб і часник, пошукав чогось в кишені, а вглядівши мене здалека, казав принести ножа. Потім приглядався, як дід лічився. Попивав він з пляшки, робив рухи щоками, як би полоскав і ковтав: «І внутренності потрібуют!»