Острів Робінзона
- Автор: Фидлер Аркадий
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Острів Робінзона». Краткое содержание книги:
Аркадій Фідлер — автор повісті «Острів Робінзона» — сучасний польський письменник, видатний мандрівник, невтомний дослідник далеких країн. Він написав близько 20 книжок, кращі з яких видані багатьма мовами світу.
«Острів Робінзона» — перша книжка Аркадія Фідлера, перекладена на українську мову.
В Радянському Союзі ця повість видається вперше.
Як учора на вечерю, так і сьогодні на сніданок я збирав молюсків. На жаль, я з прикрістю переконався, що їх залишилось на піску значно менше, до того ж багато з них були вже трохи зіпсовані і непридатні для їди. Але, незважаючи на це, я наївся їх досхочу, а крім того, навіть збагатив сніданок новою стравою: поблизу, під пальмами, біля зірваних вихром гілок знайшов кілька кокосових горіхів, які впали на землю під час бурі. Зчистивши ножем зелену шкіру, я розбив горіхи на камені, напився смачного кокосового молока і з'їв поживну м'якоть.
При повному шлунку в мене з'явилися свіжі сили і немовби нова винахідливість. Я бачив, як швидко молюски псуються, лежачи без води на сонці, і тому вирішив зробити собі запас із тих, які ще збереглися. За допомогою великої черепашки я викопав у піску яму такої глибини, що на її дні виступила морська вода, і вкинув туди понад двісті молюсків — запас, якого вистачило б на кілька днів, якщо навіть у мене більш нічого не було б їсти. Щоб захистити сажалку від проміння сонця, прикрив її гілками кокосових пальм.
Увагу мою привернула до себе не дуже висока гора — місцями скеляста, місцями заросла колючими кущами — яка здіймалася за кількасот кроків од узбережжя. А що якби видряпатись на її вершину і побачити, що то за край мене оточує? Може, з гори побачу моряків, що врятувалися, або помічу якісь ознаки людських осель? Це завжди краще — заздалегідь знати, з якої сторони може прийти небезпека чи допомога.
Дорога на гору була легша, ніж я думав, і за півгодини я вже стояв на вершині. Напружено оглядав усе довкола. Чудовий вид широко відкрився переді мною.
І раптом… О жах! З усіх боків мене оточує океан. Я був на острові. На заході і півночі земля в туманній далечині майже зливалася з морем та небом, але, навіть незважаючи на віддаль у кілька миль,[4] навкруги видно було всюди темно-синю морську пучину. З усіх боків мене оточувала нещадна, мов грати в'язниці, вода. Я був у пастці. Не маючи ні човна, ні будь-яких знарядь, щоб його побудувати, я не міг вибратися звідси. В цих місцях були величезні смуги моря, куди не заходили ніякі європейські судна; отже, острів — хто знає, чи не проклятий для мене, — міг на довгі роки стати моєю в'язницею.
Вперте з того часу, коли розбився піратський корабель, мені пригадався Робінзон Крузо, і подібність моїх пригод до його долі вразила мене. Я теж зазнав аварії корабля, і хвилі викинули мене так само, як і його, на безлюдний острів.
«Прожив двадцять вісім років на безлюдному острові», згадав я слова, що були в заголовку книжки. Невже ж і мені загрожувало таке лихо?
— Ні! Безумовно ні! — відповів я собі твердо; уважніше роздивившись, я починав вірити в це.
В прозорому повітрі зір сягав далеко в море. Мій острів не був самотнім серед безкрайого морського простору. В північному напрямку на горизонті виразно виступали з моря контури іншого острова, значно більшого, ніж той, на якому був я, і гористого в західній частині. З протилежного боку, на півдні, не далі, мабуть, як за сім-вісім миль, простяглася широка плоска земля. Це могла бути частина континенту, а може, якийсь великий острів. Близькість цієї землі підбадьорювала мене.
Роздивившись краще, я переконався, що високий ліс зеленів тільки в одному місці, посеред острова. В інших же місцях росли всюди кущі, утворюючи більш чи менш суцільну гущавину, яку то тут, то там розривали білясті лисини поля з неродючим грунтом. Клімат на острові був помітно сухий, це видно було і з того, що на острові текло мало річок, і з того, що тут росло багато вкритих колючками кущів різних агав та кактусів. Струмочок, відкритий мною напередодні поблизу нічлігу, витікав з лісу посередині острова, це було єдине джерело прісної води, яке я міг помітити з гори. Море місцями клином врізувалось в глиб острова, утворюючи приємні для ока затоки, особливо привабливі там, де вгору здіймалися китиці кокосових пальм. Якби не усвідомлення свого сумного становища, я, напевне, замилувався б чарівним видом. Як не напружував я зору, оглядаючи всі близькі закутки острова, ніяких слідів присутності індійців не помітив. Це мене втішило.
Гора, на якій я стояв, була поблизу східного узбережжя. З її вершини я досить виразно бачив на півночі дюни, де напередодні знайшов рештки рятувального човна. Я не знав ще околиць острова з протилежного, південного боку і тому спрямував туди погляд, сподіваючись побачити щось таке, що свідчило б про присутність моїх товаришів по нещастю. Зір був у мене мисливський, орлиний, але довгий час я нічого не міг побачити, принаймні нічого вартого уваги. Ділянку за ділянкою оглядав я приморські нетрі, які дихали одноманітною пустотою.