Міф про шість мільйонів
- Автор: Хогган Дэвид
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Barnes Review
- ISBN: 0974230324
- Переводчик: Юрій Хеннінґ
- Жанр: История
Электронная книга - «Міф про шість мільйонів». Краткое содержание книги:
З дня свого опублікування книга Міф про шість мільйонів викликала суперечки і палкі дискусії. Професор історії в Стенфордському університеті Девід Л. Хогган, автор цієї роботи під час її написання, спочатку не погодився вказати своє ім'я в рукописі, побоюючись переслідувань, пов'язаних з професійною діяльністю. Тому оригінальний текст був вперше надрукований з підписом Anonymous (Безіменний). Деякі видавці визнали книгу занадто гарячою, щоб тримати її в руках і відмовлялися видавати її.
Що ж саме, настільки «небезпечне», міститься в цій книзі? Щоб отримати відповідь, пропонуємо вам зазирнути всередину. Але пам'ятайте, що одним з найбільш серйозних злочинів, який може вчинити історик в нашому 21 столітті, є ГУЛАГ думок — заперечення Голокосту. У випадках, коли підсудний обвинувачується у цьому злочині, на думку суддів і прокурорів істина не є захистом. Остерігайтеся: ця книга може перетворити Вас у заперечника голокосту, оскільки Ви станете свідком того, як міф про шість мільйонів буде витягнутий на світ чесної історії.
Професор Девід Л. Хогган зачіпає такі політично некоректні теми, як реальне ставлення Гітлера до жидів; легенди про порочність Гітлера; спогади коменданта Освенціма Хьосса; нелукаві спогади жидів про концентраційні табори; фактична діяльність оперативних груп (айнзатцгруп); напівміфічна Ванзейська конференція; ненадійність зізнань, отриманих під тортурами; справдішні факти про інтернування жидів; реальна оцінка концтаборів Червоним Хрестом; діяльність Адольфа Ейхмана; наслідки політики «беззаперечної капітуляції» та багато іншого.
Гайдріх нібито сказав, що процес переселення жидів з Європи не приніс результатів, адже починаючи з 1933 року емігрувало не більш 537 тисяч осіб. Ця сміховинно маленька цифра рішуче спростовується офіційною німецькою статистикою. Цифра в 537 тисяч ледве може перевищити еміграцію жидів хіба що з Польщі впродовж того ж періоду. Гайдріх також нібито сказав, що в Європі проживало 11 мільйонів жидів і що 95 % з них перебувало в німецькій зоні окупації. Як не дивно, але в тій же заяві вказується, що в 1941 році більш ніж половина європейських жидів перебувала на території СРСР, а більш ніж один мільйон жидів зараховувався до вішістської Франції й Англії. Безглуздість цих даних очевидна. Проте, в гіпотетичному протоколі вказується, що вони були прийняті на конференції ерудованими й добре обізнаними панами без заперечень.
Наступним кроком в уявному плані Гайдріха із знищення жидів була їхня концентрація в ключових зонах, і тому уявна Ванзейська конференція від 12 січня 1942 р. розцінюється як сигнал до другого етапу знищення жидів. Незабаром після цього німці почали переміщати деяких варшавських жидів у Люблін. 310.322 з них було відправлено до кінця літа 1942 року. Перші депортації жидів з Німеччини Поляков відносить до жовтня 1941 року, більш широко вони застосовувалися в окупованих країнах.
Свен Хедін у книзі «Ohne Auftrag in Berlin» («У Берліні без призначення», Buenos Aires, 1949, pp. 141ff.) розглядає відправлення Гайнріхом Гіммлером 1.200 жидів зі Штеттіна вже в березні 1940 року. Хедін прибув до Німеччини зі Швеції через особисті зусилля щодо забезпечення німецького посередництва в радянсько-фінській війні 1939–1940 років. Він отримав звіт від одного шведського журналіста, у якому стверджувалося, що в середовищі жидів зі Штеттіна панували нелюдські умови, однак Гіммлер заперечував це й заявив, що всього лише одна жінка похилого віку вмерла під час поїздки. Це є явним винятком із припущення Полякова, згідно з яким жоден жид не вивозився з Німеччини до жовтня 1941 року.
14. Роль Рудольфа Хьосса в управлінні концтаборів у воєнний час
Характер мемуарів Хьосса
Поняття про табір смерті як про знаряддя знищення жидів повертає нас до Освенціму. Книга Полякова «Harvest of Hate» надає великого значення польськомовним мемуарам «Wspomnienia», що написані Рудольфом Хьоссом (Rudolf Hoess). Згодом їх опублікували в Англії за назвою «Commandant of Auschwitz» («Комендант Освенціма», London, 1960). Хьосс був комендантом табору, котрий подається як «найбільший табір смерті» у всій світовій історії.
Той факт, що ці мемуари опублікували комуністи, унеможливлює визнання їх достовірності без рішучих застережень. До того ж показання Хьосса британським офіцерам безпеки штибу Фленшбурґа, а також у Нюрнберзі були зроблені під допитами третього ступеня й катуваннями. Це змушує дуже сильно сумніватися в тому, що слова, приписувані Хьоссу після його затримання в 1946 р., мають багато спільного з дійсністю. Навіть Джеральд Райтлінґер — який хапається за кожну ниточку, аби тільки підтвердити програму знищення — відкидає показання, дані Хьоссом у Нюрнберзі, як такі, що не заслуговують ані найменшої довіри.
Нашою метою при розгляді «спогадів» Хьосса є визначити, наскільки правдоподібно (якщо тут взагалі можна говорити про правдоподібність!) комуністи подали цей матеріал. Світлини звірств із англомовного видання були «ймовірно» зроблені «невідомим есесівцем», який дістав на це «особливий дозвіл». Вони нібито були знайдені якоюсь жидівкою в Судетській області й продані жидівському музею в Празі. Не існує абсолютно ніяких доказів, що ці світлини справжні. Вони, безсумнівно, схожі на зображення куп мертвяків, що представляють собою мирних жителів, нібито вбитих німцями під час їх східних походів за часів Першої світової війни, проте згодом було доведено, що це — жиди (і не тільки), убиті в погромах, що мали місце в царській Росії ще до 1914 року.
Передмова до американського видання мемуарів Хьосса написана Лордом Ліверпульським Едвардом Ф. Расселлом (Lord (Edward F.) Russell), що відомий своїми антинімецькими висловленнями. Расселл є автором книги «The Scourge of the Swastika» («Батіг свастики», Нью-Йорк, 1954), яка містить короткий огляд «доказів» жорстокостей, представлених у Нюрнберзі. Цей огляд закінчується застарілими заявами про те, що Дахау був табором смерті. На той час подібні заяви про Дахау вже були спростовані й відкинуті Мюнхенським кардиналом Фаульхабером (Faulhaber).
Згадавши в передмові до Хьосса, що в Німеччині на момент початку Другої світової війни було дуже мало таборів і ув'язнених, Расселл продовжує заявою, що під час війни не менше п'яти мільйонів жидів загинуло в німецьких концтаборах. Він розглядає інші оцінки й — задовольнившись тим, що він був між тими, хто заявляв про шість мільйонів, і тими, хто заявляв про чотири, — робить висновок: «Справжнє число, однак, ніколи не стане відомим». До цього можна додати тільки те, що Расселл не мав права заявляти про «не менше п'ять мільйонів». Можна було очікувати, що незважаючи на те, що минуло багато часу, зараз має бути більше прагнення переконати такі країни, як США, Англія, СРСР і країни соцтабору, підрахувати жидівське населення їхніх країн і надати відповідні дані.
Місце під Освенцімом вибране для концентраційного табору в 1940 році нібито через те, що, на додачу до непоганих транспортних засобів, це було надзвичайно нездорове місце. Це нахабна неправда. Довідник «Нойє Брокгауз» («Neue Brockhaus») від 1938 року вказує, що населення в місті Освенцім становить 12 тисяч людей, включаючи 3 тисячі жидів. Хоча це містечко й не було популярним курортом, та воно користувалося гарною репутацією завдяки здоровому й підбадьорливому кліматові Верхньої Сілезії.
Розповідь про своє життя Хьосс у переконливій манері починає зі звіту про щасливе дитинство в німецькій землі Рейн. Першою хвилюючою подією для Хьосса було порушення правила сповіді одним католицьким священиком, який доніс на нього його батькові про незначну провину. Хьоссу вдалося в 1916 році в ранньому віці вступити в німецьку армію. Його відправили в Туреччину. Він також служив на фронтах в Іраку й Палестині. В 17 років він був уже сержантом із чималим бойовим досвідом і Залізним хрестом. Його перший любовний досвід мав місце в Палестині у Вільгельмському госпіталі з німецькою медсестрою. Кінець війни наздогнав Хьосса в Дамаску. Три місяці самостійної подорожі на чолі групи однополчан привели його додому; завдяки цьому він уникнув інтернування.
Хьоссу не вдалося налагодити домашнє повоєнне життя з рідними, і він вступив на службу в Добровольчий корпус Россбаха. Він служив на сході й 28 червня 1923 р. арештований за участь в убивстві комуністичного шпигуна. 15 березня 1924 р. Хьосса засудили до десяти років в'язниці. 14 липня 1928 р. його амністували. Хоча вій й мав короткий період розумового розладу, Хьосс одержав репутацію зразкового ув'язненого.
Після звільнення Хьосс провів десять захоплюючих днів у Берліні в компанії із друзями, перед тим як влаштуватися на ферму. Він вважав, що націонал-соціалізм найкраще слугуватиме інтересам Німеччини, і вже в листопаді 1922 року в Мюнхені Хьосс стає членом партії № 3240. В 1928 році він вступив у фермерське братерство Артаманена, до якого також належав і Гіммлер. В 1929 році він одружився й на настійну вимогу Гіммлера вступив у СС. В 1934 він погодився служити в концентраційному таборі Дахау.