Полліанна
- Автор: Портер Элинор
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-052-9
- Переводчик: Віра Ігорівна Наливана
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Полліанна». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього віку.
— Розумію, — відповіла тітка Поллі, злегка піднявши брови. — Однак я вважаю своїм обов'язком навчити тебе основам музики. А шити вмієш?
— Так, тітонько, — зітхнула дівчинка. — леді з Жіночої допомоги мене навчили. Але то було просто жахливо, бо вони ніяк не могли порозумітися. Місіс Джонс тримала голку не так, як усі інші, коли пришивала ґудзики, а місіс Байт вважала, що шов «назад голку» потрібно опанувати раніше, аніж шов «вперед голку». Можливо, вона говорила навпаки, я вже точно й не пригадаю. А місіс Гарріман вважала, що ставити латки — то марна справа, тож і вчитися цьому не варто.
— Що ж Полліанно, відтепер із шиттям у тебе не буде жодних труднощів, це я тобі обіцяю. Я сама тебе вчитиму. Куховарити, мабуть, зовсім не вмієш?
— Вони почали мене вчити тільки цього літа, але значних успіхів я не досягла. Тут їхні думки розділилися ще більше, аніж у шитті. Збиралися почати з хліба, та всі пекли його по-різному, тож після наради на одному з уроків шиття було вирішено, що навчатимуть мене по черзі, кожна на власній кухні. Так я навчилася готувати шоколадну помадку і пиріг з інжиром. А потім… потім усе скінчилося, — мовила дівчинка, і її голос затремтів.
— Шоколадна помадка і пиріг з інжиром — це ж треба! — презирливо пхикнула міс Поллі. — Що ж, із цим ми розберемося, і дуже скоро. — Вона хвильку помовчала, а потім неквапно повела мову далі: — Щоранку о дев'ятій ти півгодини читатимеш мені вголос. До того часу після сніданку наводитимеш лад у кімнаті. У середу й суботу з пів на десяту до дванадцятої вчитимешся куховарити на кухні разом із Ненсі. В інші дні у цей час ми займатимемося шиттям. Тож удень ти будеш вільна, щоб займатися музикою. Звісно, я постараюся якнайшвидше знайти гарного вчителя, — рішуче закінчила тітка і підвелася з крісла.
Полліанна не стрималася від розпачливого вигуку:
— Але ж тітонько, ви зовсім не лишаєте мені часу на те, щоб просто жити!
— Жити, дитино? А що це означає? Хіба ж ти не живеш в інший час?
— Ну звісно, я дихатиму під час усіх цих занять, тітонько Поллі, але не житиму. Ви дихаєте уві сні, але не живете. Жити — це робити те, що хочеться. Наприклад, гратися на вулиці, читати (краще про себе), лазити на пагорби, розмовляти з Томом і Ненсі, дізнаватися про людей, будинки і все-все, що побачиш на цих чудових вулицях — ось що я називаю життям, тітонько. Просто дихати не означає жити.
Тітка Поллі роздратовано підняла руку.
— Полліанно, тебе іноді просто неможливо зрозуміти! Певна річ, у тебе буде час на ігри. Та якщо вже я дотримуюся свого обов'язку, щоб дати тобі належне виховання й освіту, то й ти маєш думати про свій обов'язок і сумлінно все виконувати, не витрачаючи часу на дурниці.
Полліанна виглядала приголомшеною.
— О, тітонько Поллі, хіба ж я можу бути невдячною! Я вас люблю, і ви навіть не леді з Жіночої допомоги, ви моя тітонька!
— Дуже добре, тож поводься завжди чемно, — мовила наостанок міс Поллі, рушивши до виходу.
На півдорозі вниз на сходах її зупинив тоненький несміливий голосок:
— Тітонько, ви так і не сказали, які з моїх речей віддасте бідним.
Міс Поллі не змогла втримати важкого зітхання, і Полліанна також його почула.
— Я й забула тобі сказати, Полліанно. Сьогодні о пів на другу Тімоті відвезе нас до міста. Моя небога не може ходити в такому вбранні. Я вважаю, що мій обов'язок забезпечити тебе належними речами, у яких не соромно з'являтися на люди.
Тепер уже Полліанна важко зітхнула, відчуваючи, що скоро зненавидить слово «обов'язок».
— Тітонько, а хіба не можна жити так, щоб радіти своєму обов'язку? — несміливо запитала вона.
— Що? — міс Поллі дивилася вгору із неприхованим здивуванням, після чого її щоки вкрилися червоними плямами. Вона повернулася і, роздратована, пішла сходами вниз. — Ти забуваєш про чемність, Полліанно!
У маленькій і дуже задушливій кімнатці на горищі Полліанна відкинулася на спинку стільця.
Майбутнє вона уявляла собі суцільним виконанням обов'язків.
— Не розумію, що у моїх словах могло видатися їй нечемним, — зітхнула дівчинка. — Я ж тільки спитала, чи можна радіти тому, що виконуєш свої обов'язки.
Кілька хвилин Полліанна сиділа мовчки, не зводячи очей із купи жалюгідного одягу на ліжку. Потім поволі підвелася і почала складати сукні до шафи.
— Що ж, у виконанні обов'язку, здається, немає нічого, чому можна було б радіти, — замислено підсумувала вона. — Хоча ні! Радіти можна — коли виконаєш свій обов'язок! — І дівчинка радісно засміялася.