Полліанна
- Автор: Портер Элинор
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-052-9
- Переводчик: Віра Ігорівна Наливана
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Полліанна». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього віку.
— Що ж, поясніть тепер і мені, — наполягала Ненсі.
— Хіба ж не зрозуміло? Треба радіти з того, що милиці виявилися непотрібними! — тріумфально повідомила Полліанна. — Тепер бачиш, як усе просто!
— Дивна якась гра, — зауважила Ненсі, з острахом поглядаючи на Полліанну.
— Ні, вона не дивна, а чудова! — з ентузіазмом наполягала дівчинка. — І з того часу ми постійно в неї грали. І що тобі важче, то більше радіти треба — ось так. Щоправда, іноді буває зовсім важко, особливо коли твій тато іде на небо, а в тебе не лишається нікого, окрім Жіночої допомоги.
— Авжеж, або коли тебе поселили у крихітну кімнатку на горищі, в якій майже нічого немає, — пробуркотіла Ненсі.
Полліанна зітхнула.
— Спочатку й справді було непросто, особливо тому, що я почувалася такою самотньою. Мені здавалося, що я просто не зможу грати в гру, та й гарних речей хотілося нестерпно! Та раптом я згадала, що терпіти не можу свого ластовиння, і зраділа, що не маю люстра. А потім побачила цей чудовий краєвид із вікна і зрозуміла, що мені є з чого радіти. Знаєш, коли шукаєш привід для радощів, забуваєш про неприємне — як у випадку з лялькою і милицями, розумієш?
— Гм! — Ненсі навіть не знала, що на це відповісти, і щосили намагалася стримати сльози.
— Зазвичай це буває дуже легко, — зітхнула Полліанна, — бо ж ми з татом так часто грали в гру, що я до неї звикла. Це трапляється саме по собі. Зараз мені, звісно, непросто, бо грати нема з ким. Можливо, тітонька Поллі якось згодиться пограти, — міркувала вголос дівчинка.
— Боронь Боже — щоб вона… — видихнула Ненсі і додала вголос: — Знаєш, Полліанно, хоч я і не зовсім розумію цю гру та й грати не вмію, але я з тобою гратиму! Так, гратиму, гратиму! — пообіцяла Ненсі.
— О, Ненсі! — вигукнула Полліанна, міцно обіймаючи дівчину. — Це буде просто чудово! І весело, правда ж?
— Гм, мабуть, — із сумнівом мовила Ненсі. — Та все одно не варто на мене дуже вже розраховувати в грі, бо я ніколи в них не граю. Та для тебе зроблю виняток, — закінчила вона, коли вони нарешті ввійшли до кухні.
Полліанна з апетитом з'їла хліб, запивши його молоком, а потім пішла до кімнати, де тітка Поллі читала книжку. Тітка зустріла її холодно.
— Ти повечеряла, Полліанно?
— Так, тітонько Поллі.
— Вибач, що змусила тебе вечеряти молоком та хлібом на кухні, але я не могла вчинити інакше.
— Та я навіть рада, тітонько, що так вийшло. Я люблю молоко і хліб, і Ненсі мені подобається. Тож ви правильно вчинили.
Тітка Поллі рвучко випросталася у кріслі.
— Полліанно, тобі вже час спати. У тебе був важкий день, а завтра нам потрібно розпланувати твій час, а також передивитися твій одяг — можливо, доведеться щось докупити. Ненсі дасть тобі свічку — будь із нею обережна. До сніданку потрібно спуститися о пів на восьму. Не запізнюйся. На добраніч.
Полліанна раптом підійшла до тітки й ніжно її обняла.
— Мені тут так добре, — радісно зітхнула дівчинка. — Думаю, мені буде дуже добре з вами. Я знала про це, ще коли збиралася сюди їхати. На добраніч, — весело закінчила Полліанна, вибігаючи з кімнати.
— Це ж треба, — стиха мовила міс Поллі. — Що за дивна дитина? — Раптом вона спохмурніла: — Вона рада, що я її покарала, а мені не варто перейматися, що я це зробила. І їй подобається жити зі мною! Дивина, та й годі, — мовила міс Поллі, знов беручи книжку.
А чверть години потому в кімнатці на горищі, зарившись у простирадла, ридала маленька дівчинка.
— Татку, я знаю, що ти серед янголів, та я не можу зараз грати в цю гру, просто не можу. І як радіти з того, що доводиться спати тут самій, коли тут так темно й страшно. Якби поруч була Ненсі, чи тітка Поллі, чи навіть леді з Жіночої допомоги, мені було б значно легше!
А внизу Ненсі поспішала закінчити роботу, роздратовано вичищаючи молочник щіткою. Вона не припиняла бурмотіти:
— Якщо вже я гратиму в таку гру, де треба радіти милицям замість ляльки, то гратиму в неї по-своєму! Так, я вже зіграю в неї так, як треба! Ото вже зіграю! Так!
Розділ 6. Значення обов’язку
Наступного дня після приїзду Полліанна прокинулася близько сьомої ранку. Вікна її кімнати виходили на захід і південь, тож сонця ще не було видно, але яскраво-блакитне вранішнє небо обіцяло чудовий і ясний день.
У маленькій кімнаті зранку було навіть прохолодно, через вікно вривався свіжий вітерець. У саду весело цвірінькали пташки, і Полліанна підбігла до вікна, щоб потеревенити з ними. Вона помітила, що її тітка вже ходить садом поміж трояндових кущів. Дівчинка почала похапцем одягатися, щоб приєднатися до неї.