Ліки від страху

Грибний квас тим часом кінчався, і я поглянув на годинник. Фімотін перехопив мій погляд:

— Ох, забалакавсь я. Воно все-таки істина: любить наш брат інтелігент пофілософствувати. Але ж вас факти цікавлять…

Я ввічливо усміхнувся.

— Постараюсь якомога стисліше, — сказав Фімотін діловито. — Візьмемо своячку мою…

— Візьмемо своячку, — погодивсь я.

— Місце проживання її — Ховрино. Значний контингент питущого чоловічого населення в її мікрорайоні в поєднанні з розташованим поряд пивним павільйоном визначає, якщо можна так висловитися, моральну атмосферу в їхньому дворі. А саме: п'янь, вибачте за таке слово, шум певної тональності, бійки і як наслідок усього — крадіжки. Крадуть у лежачих безпорадних п'яниць. Крадуть із під'їздів дитячі коляски, а в зимовий період — санки. Не помилюся в припущенні, що санки міняють на пляшки, природно. Й от вам фінал — у Раїси, у своячки тобто, три дні тому вкрали… — Фімотін зробив драматичну паузу, завмер і я, — «Литературную газету» із поштової скриньки і викрутили у під'їзді електролампу! Що тепер на порядку денному?

— А куди ж дільничний дивиться? — суворо спитав я.

— Отож-бо, куди?! — урочисто підхопив Фімотін. — Він систематично вмиває руки. Він, вибачайте, не чухається. Він і вусом не моргне! Надто що через молоді літа того вуса нема в наявності. Зате знайти дільничного винятково важко, й де він цілими днями пропадає — невідомо.

— Та-ак, ну й порядочки… — сказав я.

— До чого я веду? — жваво відгукнувся Фімотін. — А веду я до того, що на цій роботі потрібна людина, яка вболіває за справу. Жива людина, десь навіть і животрепетна. От як, приміром, наш Поздняков Андрій Пилипович. Найперше діло — він завжди тут, у наявності. Заперечень усяких крикунів не допускає — я, каже, всієї міліції начальник на даній вулиці. У підворіттях у нього не збираються, з під'їздів санчат не крадуть. Хуліганства всякі викорінює залізною рукою. Наводжу приклад… — Помітивши, що квасу в банці вже нема, Фімотін після вибачливого жесту швидко вийшов на кухню, гупнув дверцятами холодильника й приніс ще одну банку. — У Дендеберова з тридцять дев'ятої квартири з'явився «жигуль». Так от одного якогось раночка бачить отой самий Дендеберов, що цвяхом на дверях «жигуля» надряпано вислів. Два дні Поздняков з тою справою крутився, усіх підозрілих перевірив і Легостаєвих синка Женьку — телепня чотирнадцятилітнього! — викрив, по почерку довів, що він писав!..