Таємна вечеря
- Автор: Олійник Борис Ілліч
- Год: 2000
- Язык: украинский
- ISBN: 966-611-077-6
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Таємна вечеря». Краткое содержание книги:
Відомий поет і політик, автор близько чотирьох десятків книжок поезій, есеїв, публіцистики, лауреат Шевченківської та інших престижних вітчизняних і міжнародних премій пропонує читачам нову збірку поезій останніх десятиліть.
Основний лейтмотив творчості поета — вірність — вірність Правді, вірність Пам’яті, вірність Любові, вірність рідній Землі.
Основний лейтмотив творчості поета — вірність — вірність Правді, вірність Пам’яті, вірність Любові, вірність рідній Землі.
Перейти на страницу:
...Дивлюся, як поважно, хазяями
Вони статечно всілись на траві
В непогрішимій вірі, що — живі.
Та й спритно ж ви нової затягли!
Не встигли обізватись треті півні,
Як над устами, що спивали пінку,
Козацькі вуса з викрутом лягли.
А покажіться, хлопці, як ви є —
Мої, колись близькі, тепер — колишні?
Гай-гай, видовище таки невтішне,
Та що подієш — час бере своє:
Сивесенькі. І зуби вже — не креш.
І серце ледь не вискочить з орбіти.
То нащо б так за молодими бігти?
Себе і час, на жаль, не обженеш.
Онуки, у загонистій ходьбі,
Оглянувшись на вас, беруть на жарти:
— Пощо мінять їм, як штани, штандарти?
Вже ж треті поміняли, далебі,
Впродовж лише останньої доби. —
Та й зникли за юначий обрій свій...
Сидять, захекані, мої колишні.
— Не наздогнали? — запитав утішно. —
А, може, і не варт смішити світ?
А, може б, дати серцю одійти
Від міньбища корогвами на стяги?
Бо вернуться онуки із розваги —
І не впізнають, де чиї діди? —
...Та раптом з Волги потягло — і враз
Загелготіли, як сполошні гуси.
І вмить сховалися козацькі вуса
Під бороди, косоворотки й... квас.
З Дніпра війнуло — матінко моя:
У змиг злиняли злякані кафтани,
І вже тіла їх облягли жупани —
Ну хоч пиши з натури Мамая!
Дихнуло Еміратами — і вмент
Уже клянуться ревно на Корані.
І над чалмою в правовірній шані
Зелений стяг розкрилюється в лет!
А як Сінайський шмагонув парчу, —
Ураз припали до Звізди Давида.
І ти ж дивись: устигли ще завидна
Переметнутись до Стіни Плачу!
Війнуло з Півдня... І пішло по колу
Перевдягання душ. А душі ж — голі,
Як в морзі... Але те вже — не до столу.
Бо що це ми і справді завели?
Уже й Шевченкові до кольок смішно:
Мовляв, зійшлися начебто ж... колишні,
А й досі не сідають за столи?
Перейти на страницу: