Право на пиво

— Чальдінців, — виправив його зелений камзол.

— Ага, чальдініан — такі дивні традиції успадковування? Чому трон і корона повинні діставатися молодшому синові короля, а не старшому, що було б логічніше?

— Тобто… як це? — сторопів принц. — Що означає логічніше? — і так подивився на Максима, наче каявся у своїх недавніх словах про осмислений погляд і зв’язане мовлення. — Але ж… чим людина молодша, тим вона розумніша, хіба ні? — заговорив він тоном дорослого, котрому доводиться пояснювати дитині очевидне. — Коли ми з’являємося на світ, наш мозок зберігає в собі все, що будь-коли знали і пам’ятали наші пращури. Родова пам’ять, невже ви забули про це? Чому дитина мовчить перші місяці життя? Тому, що все знає!

— Жарт, — напівголосно прокоментував капловухий.

— Ги-и! — охоче посміхнувся Грюель, наче гарбуз-рекордсмен, випотрошений напередодні Хелоуіну.

— Звісно, жарт, — згодився принц. — Але з неабиякою часткою правди. Принаймні розмовляти і забувати людина починає приблизно в тому самому віці — один рік. До цього моменту вона в повному обсязі володіє усуспільненим досвідом, що встигли накопичити її пращури. Пізніше — щодня, якщо не щогодини, щось утрачає незворотно. Мало кому вдається зберегти до п’ятнадцяти років хоча б маленьку валізку з того величезного багажу знань, що дається нам від народження. Більшість підходить до цього рубежу з порожнім багажем: інтелект на нулі, зате відмінно розвинені рефлекси, яким не заважає — прошу вибачення за каламбур — зайва рефлексія. Ось як це відбувається на Чальдіні. А у вас, землянинів, хіба не так?

— Землян, — уточнив Максим. — Що ви? Зовсім не так! Нам нічого не дається від народження. Ну, крім гучного голосу і кепського характеру. Щоб опанувати знання, землянам доводиться довго і завзято вчитися.

— Нам теж доводиться вчитися — щоб не так швидко забувати. У конкретному віці кожен чальдінець зобов’язаний вибрати собі ім’я та майбутню професію. Після цього він день за днем тренує пам’ять, щоб важливі для нього спогади залишалися з ним якомога довше. Наприклад, Карл постійно освіжає свої пізнання в лінгвістиці, Ерік кожну вільну хвилину гострить навички інформаційного сканування, а я… я намагаюся не розучитися керувати державою. І доки цього не сталося…

Коли Командор замовкав, він не відрізнявся від звичайної дитини. Зараз, із стиснутими губками і мокрою доріжкою на щоці, він нагадував малюка, у якого обманом відібрали улюблену іграшку… чи улюблену планету.

— Розумію, розумію, — Максим поквапився відвернути співрозмовника від тяжких дум. — А зараз — увага: питання на мільйон! Чим саме я можу стати у пригоді?

— Ми не знаємо, — зізнався принц. — Тобто, не знаємо, чим, але точно знаємо, що це повинні бути саме ви.

— Це ще звідкіль?

— Поясни йому, Еріку.

— Авжеж, мій принце, — від пронизливого погляду синього камзолу Максим пощулився. — Перш ніж висадитися на вашу планету, нам удалося налаштувати інфопортал і за допомогою голопроекції вступити у контакт з одним із місцевих мешканців. Він і порадив звернутися за допомогою до вас.